#Цей день в історії
Є злочини проти людяності, що навіки
вписуються в світову історію: геноцид вірменів в Османській імперії за часів
Першої світової війни і Голодомор 1932-1933 рр. в Україні, Голокост євреїв у
Європі під час Другої світової війни та, звичайно ж, насильницька сталінська
депортація сотень тисяч людей з політичних і етнічних міркувань. Існує чимало
версій щодо дійсних мотивів Кремля стосовно примусового переселення кримських
татар з їхньої історичної батьківщини – Кримського півострова до степів
Центральної Азії, Сибіру й на Урал.
Весна буяла. Яскрава зелень радувала очі, а
напоєне пахощами квітів повітря вмикало інстинктивне бажання жити. У цей час – вранці 18 травня 1944 року – у домівки
кримських татар прийшли люди зі зброєю.
Понад 32 тисячі бійців військ НКВС обходили усі
помешкання кримських татар і оголошували ультиматум: у найкоротший час взяти
все необхідне, дітей і немічних старих, повантажитися на вантажівки і під
конвоєм їхати до залізничних станцій.
Тих, хто чинив опір, за свідченнями очевидців,
розстрілювали на місці.
Нажаханих людей на залізниці «під зав’язку
набивали» у товарні вагони.
До четвертої дня 20 травня 1944 року кримських
татар у Криму не стало.
Їх відправили в Узбекистан, Казахстан, Таджикистан,
а також у Росію – в Марійську АРСР, на Південний Урал і в Костромську область.
Під час кількатижневої дороги депортованих майже не
годували і не поїли. Туалетом слугувала дірка у підлозі вагона.
Сталіна НКВС прозвітував про виселення 183 155
осіб. В основному, це були жінки, діти і люди похилого віку. Бо ж чоловіки в
цей час іще воювали на фронтах Другої світової війни у лавах Червоної армії. Самі
кримські татари нарахували 423 100 депортованих.
Від нелюдських умов перевезення, а також у перші
роки після переселення загинуло понад 46% депортованих кримських татар.
Але згодом з’ясувалося, що забули про родини
кримських татар, які жили на Арабатській стрілці. Щоб не накликати «гнів
вождя», 20 липня карателі вигнали людей із домівок, посадили на старий баркас і
затопили його в Азовському морі. Тих, хто намагався врятуватися, добили із
кулемета.
Але й у місцях спецпоселень, завдяки своїй
терплячості і працелюбності, кримські татари зуміли пристосуватися і вижити.
4 липня 1944 року, НКВС офіційно поінформував
Сталіна про те, що спецоперація «переселення кримських татар» завершена.
Депортація кримських татар є колосальним
порушенням прав людини і великим злочином із точки зору сучасного міжнародного
права. З огляду на кількість людських жертв, на думку деяких дослідників,
депортацію можна прирівняти до геноциду.
Натомість більшість істориків вважає, що
справжньою причиною депортації кримських татар було те, що СРСР прагнув
захопити частину Туреччини і встановити контроль над чорноморськими протоками –
Босфором і Дарданеллами. Тому, готуючись до цього нападу, сталінський режим
«зачищав» майбутні плацдарми – Крим і Кавказ – від «ненадійного елемента». На
Кавказі вибірково виселяли тюрків і калмиків, а із Криму – кримських татар.
Усі громадяни «великой страны», які потрапили
під нацистську окупацію, автоматично вважалися «ненадійними», а їхні діти та
онуки мусили у всіх можливих анкетах – при вступі на навчання чи при оформленні
на роботу – обов’язково відповідати на запитання: «находились ли вы или ваши родственники на временно оккупированной
территории?».
Таким чином, депортація кримськотатарського
народу є проявом злочинної сутності національної політики сталінізму й
переконливим їй обвинувальним актом. Тому 11 грудня 2005 р. 4-та сесія
четвертого Курултаю кримськотатарського народу визнала депортацію 18 травня
1944 р. й наступні десятиріччя насильницького утримання кримських татар у
місцях вигнання актом геноциду корінного народу Криму.
Україна зібрала і передала у міжнародні
суди сотні томів доказів незаконної анексії Криму та порушення прав людей
окупаційною владою.
Коментарі
Дописати коментар