Всесвітній день журавля

«Поетичний вінок для матусі»

(до Дня матері)

День матері святкується у світі 10 травня, в Україні традиційно у другу неділю травня.

       У цей день заведено вітати своїх неньок і дякувати їм за подароване життя й теплу підтримку. Історія Дня матері День матері уперше почали відзначати після Першої світової у Швеції, Норвегії, Данії, Німеччині та Чехословаччині.

     День матері в Україні уперше відзначили у радянському Львові – у 1929 році. Відтоді українки поширили цю традицію на землі Тернопільської області і Східної Галичини. Невдовзі СРСР заборонив відзначення цього свята, а вже з 1990 року завдяки зусиллям громадських організацій Свято матері повернулося до України.

     У США і країнах західної Європи існує практика прикраси одягу квіткою червоної гвоздики, якщо мама жива, і білої, якщо її вже немає. Багато також намагаються в цей день відвідати своїх батьків, навіть якщо вони живуть далеко.

В цей день ми від усієї душі вітаємо дорогих мам з їх святом. Хай світлом і добром відгукуються в душах дітей ваші нескінченні турботи, терпіння, любов і відданість.

Кварантин скоро завершиться. Завітайте в бібліотеку філіал № 2 та читайте поезію присвячену нашим матусям!!!

Костенко Л.
Мати

Вона була красуня з Катеринівки.
Було у неї п'ятеро вже вас.
Купляла вам гостинчика за гривеник,
топила піч і поралась гаразд.

Ходила в церкву, звісно, як годиться.
Галдущики сушила на тину.
Така була хороша молодиця
і мала мрію гарну і чудну.

У ті часи, страшні, аж волохаті,
коли в степах там хто не воював, -
от їй хотілось, щоб у неї в хаті
на стелі небо хтось намалював.

Вона не чула зроду про Растреллі.
Вона ходила в степ на буряки.
А от якби не сволок, а на стелі -
щоб тільки небо, небо і зірки.

Уранці глянеш - хочеться літати.
Вночі заснеш у мужа на плечі.
Де б маляра такого напитати?
Навколо ж орачі та сіячі.

Уваживши ту мрію дивовижну,
приходив небо малювать шуряк.
Вона сказала: - Перестань, бо вижену.
У тебе, - каже, - небо, як сіряк.

Якийсь художник у роки голодні
зробити небо взявся за харчі.
Були у нього пензлі боговгодні,
став на осліп, одсунув рогачі.

У нього й хмари вигинались зміями,
уже почав і сонце пломінке.
Вона сказала: - Ні, ви не зумієте.
Злізайте, - каже. - Небо не таке.

Вона тим небоа у тій хаті марила!
Вона така була ще молода!
Та якось так - то не знайшлося маляра.
Все якось так - то горе, то біда.

І вицвітали писані тарелі,
і плакав батько, і пливли роки, -
коли над нею не було вже стелі,
а тільки небо, небо і зірки...

Олесь О.
Моїй матері

Приснилося, що я вернувсь додому.
Іду, дивлюсь: мій край, моя земля,
Сміються в сонці золотому
Річки, і села, і поля.

Ось-ось прийду до хатоньки моєї,
Де мати жде мене й не жде,
Я скрикну «Матінко!» до неї,
Вона на груди упаде.

І будуть литись теплих сліз потоки
І в них бринітимуть слова:
«Я ждала, ждала цілі роки
І в'яла, сохла, як трава…»

Іду зеленою межею,
Кругом хвилюються жита,
І в'ється щастя над душею -
І на плечі нема хреста…

Прокинувсь в морі раювання
І все збагнув, і похолов…
Іду дорогою вигнання,
І по сліду моєму - кров.

Олійник Б.
Мати сіяла сон...

Мати сіяла сон
під моїм під вікном,
А вродив соняшник.
І тепер: хоч буран,
                  хоч бур’ян чи туман,
А мені – сонячно.
Мати сіяла льон
                  під моїм під вікном,
А зійшло полотно.
І тепер: хоч яри,
                  хоч вітри крізь бори,
А я йду все одно.
Мати сіяла сніг,
                  щоб він м’яко – до ніг,
А вродило зілля.
І хоч січень січе,
                  а мені за плечем
Журавлі журавлять.
Мати сіяла хміль,
                  щоб дівчат звідусіль
Станом я знаджував,
А вони, як на сміх, проминали усі,
Все ж одна – зважилась.
Мати вибрала льон.
                  І вино вже давно
Хмільно так хмелиться.
І з-під крил журавлиних
                  мені під вікно
Листопад стелиться.
Тільки квітом своїм
                  при моєму вікні
Не опав соняшник.
Я несу його в світ,
                  щоб не тільки мені,
Щоб і вам сонячно.

Олійник Б.
Сива Ластівка

Мамо, вечір догоря,
Вигляда тебе роса,
Тільки ж ти, немов зоря,
Даленієш в небеса,
Даленієш, як за віями сльоза.

Ти від лютої зими
Затуляла нас крильми,
Прихилялася
Теплим леготом.
Задивлялася білим лебедем,
Дивом-казкою
За віконечком, -
Сива ластівко,
Сиве сонечко.

Сад вишневий на порі,
Повернулись журавлі.
А мені, як до зорі,
Долітати на крилі
Все до тебе, як до вічної зорі.

Там, де ти колись ішла,
Тиха стежка зацвіла
Вечоровою матіолою,
Житом-долею світанковою.
Дивом-казкою,
Юним соняхом, -
Сива ластівко,
Сиве сонечко...

Симоненко В.
Лебеді материнства

Мріють крилами з туману лебеді рожеві,
Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.

Заглядає в шибку казка сивими очима,
Материнська добра ласка в неї за плечима.

Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати,
Не пущу тебе колиску синову гойдати.

Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,
Опустіться, тихі зорі, синові під вії.

Темряву тривожили криками півні,
Танцювали лебеді в хаті на стіні,

Лопотіли крилати і рожевим пір'ям,
Лоскотали марево золотим сузір'ям.

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
Виростуть з тобою приспані тривоги.

У хмельні смеркання мавки чорноброві
Ждатимуть твоєї ніжності й любові.

Будуть тебе кликать у сади зелені
Хлопців чорночубих диво-наречені.

Можеш вибирати друзів і дружину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Можна вибрать друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати.

За тобою завше будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата.

І якщо впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі.

Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.

Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Павличко Дмитро :: ДВА КОЛЬОРИ

Як  я  малим  збирався  навесні

Піти  у  світ  незнаними  шляхами,

Сорочку  мати  вишила  мені

Червоними  і  чорними  нитками.

Два  кольори  мої,  два  кольори,

Оба  на  полотні,  в  душі  моїй  оба,

Два  кольори  мої,  два  кольори:

Червоне  —  то  любов,  а  чорне  —  то  журба.

Мене  водило  в  безвісті  життя,

Та  я  вертався  на  свої  пороги,

Переплелись,  як  мамине  шиття,

Мої  сумні  і  радісні  дороги.

Два  кольори  мої,  два  кольори,

Оба  на  полотні,  в  душі  моїй  оба,

Два  кольори  мої,  два  кольори:

Червоне  —  то  любов,  а  чорне  —  то  журба.

Мені  війнула  в  очі  сивина,

Та  я  нічого  не  везу  додому,

Лиш  горточок  старого  полотна

І  вишите  моє  життя  на  ньому.

Два  кольори  мої,  два  кольори,

Оба  на  полотні,  в  душі  моїй  оба,

Два  кольори  мої,  два  кольори:

Червоне  —  то  любов,  а  чорне  —  то  журба.

Мирний В.
Мати

Як ти часто зайнятий лиш собою -
Своїми радощами, своєю любов’ю!
А десь поруч по хаті та ходить мати,
Ладна тебе й диханням зігрівати.
Глянеш нишком - і душу тобі обпалить
Її тиха, натомлена сивина.
То - невдачі твої, і злети, й провали…
Ти молись їй: не вічна ж вона.

Гребінка Є.
Українська мелодія

«Нi, мамо, не можна нелюба любить!
Нещасная доля iз нелюбом жить.
Ох, тяжко, ох, важко з ним рiч розмовляти!
Хай лучче я буду ввесь вiк дiвовати!»

- Хiба ж ти не бачиш, яка я стара?
Менi в домовину лягати пора.
Як очi закрию, що буде з тобою?
Останешся, доню, одна, сиротою!

А в свiтi яке життя сиротi?
I горе, i нужду терпiтимеш ти.
Я, дочку пустивши, мовляв, на поталу,
Стогнать пiд землею як горлиця стану.

«О мамо, голубко, не плач, не ридай.
Готуй рушники i хустки вишивай.
Нехай за нелюбом я щастя утрачу;
Ти будеш весела, одна я заплачу!»

Ген там, на могилi, хрест божий стоїть,
Пiд ним рано й вечiр матуся квилить;
«О боже мiй милий! що я наробила!
Дочку, як схотiла, iз свiта згубила!»