Святий Володимир Мономах:
великий князь, наставник, миротворець
Володимир II Всеволодович Мономах (у хрещенні Василь) (1052—1125)
— великий князь київський (1113—1125), воєначальник, письменник, син київського
князя Всеволода Ярославича і грецької княжни Анни (Марії) Костянтинівни
Мономах, дочки візантійського імператора Костянтина IX Мономаха, і тому дістав
це ім’я.
Серед руських князів здобув славу миротворця. Але прагнення
підтримувати мир між князями нерідко приводило Володимира в центр міжусобних
воєн. У 1078 брав участь у бою на Нежатій Ниві, де вирішували міжусобну
суперечку про київське князювання, коли його батько став київським князем.
Будучи князем смоленським, Володимир дістав від батька в 1078 році у правління
Чернігів. Володіючи ним, звів у своїй резиденції замок у Любечі з глибокими
підземними ходами для зберігання скарбів, запасів харчів і води на випадок
облоги. Але коли в 1094-му князь Олег Святославович з’явився під стінами
Чернігова на чолі половецького війська, бажаючи дістати місто, в якому колись
правив його батько, Володимир не захотів влаштовувати битву і пішов з міста з
невеликою дружиною до Переславля, де й князював, рятуючи народ від безчинств
половців. Пізніше він передав Переславль своєму брату Ростиславу і князював у
Смоленську. Прагнув підтримувати мир і з удільними князями, допомагав їм у
боротьбі з ворогами: чернігівському князю Святославу — з німецьким імператором
Генріхом IV, коли "ходив із дружиною" через Богемію до Силезії.
Батько, великий князь київський Всеволод, заповідав Володимиру
велике князювання, але Мономах, не бажаючи відновлення міжусобних воєн,
відмовився від цієї честі і власноручно проголосив великим князем київським
свого двоюрідного брата Святополка II Ізяславича. Разом із ним брав участь у
походах проти половців. Заповіт Всеволода здійснився лише після смерті
Святополка II Ізяславича.
У 1113 в Києві спалахнуло народне повстання проти лихварів.
Сподіваючись на припинення розбрату, верхівка заможних киян закликала
Володимира на князювання з проханням "врятувати від несамовитої
черні". Подолавши розбрат, Володимир побачив потребу розібратися в її
причинах. У результаті він врегулював низку норм боргового права. Це
відобразилося в “Статуті” Володимира Мономаха про різи (тобто відсотки), який
було включено пізніше в просторову редакцію “Руської правди”.
Князювання Володимира Мономаха було часом політичного та
економічного укріплення Русі, розквіту культури й літератури. Володимир Мономах
і його найближчі родичі керували 3/4 території староруської держави; княжі усобиці
тимчасово припинилися. Стабільність у державі трималася на авторитеті Мономаха,
за присутності загального ворога (половців) і концентрації всієї повноти влади
в руках великого князя.
За його правління будували церкви, створювали літописні звіди, розпочалося
складання Печерського патерика. Володимир Мономах був широко освіченою для
свого часу людиною, володів літературним талантом. Його "Повчання своїм
дітям" (приблизно 1117 року) закінчувалося коротким описом його життя й
листом до чернігівського князя Олега. У "Повчанні" Мономах виступив
як "про землю велику печальник", мудрий державний діяч,
"дбайливий домовладика" і освічений мислитель, відважний воїн і
пристрасний мисливець, начитаний книжник і блискучий письменник.
У 1116—1117 роках, за дорученням Володимира Мономаха, чернець
Сильвестр створив другу редакцію "Повісті минулих літ". Саме ця
редакція літопису дійшла до наших днів.
Київське князювання Володимир Мономах за заповітом передав
старшому синові Мстиславу Удалому, встановивши тим самим новий порядок
престолонаслідування, направлений на централізацію княжої влади. Володимир
Мономах був одним із останніх великих князів київських, за якого трималася
єдність Русі. Після смерті його сина Мстислава, що правив усього 7 років,
літописець записав: "раздрася вся земля руська".
Літопис зберіг нам переказ про передані Мономаху в спадок від діда
по материнській лінії (візантійського імператора Костянтина Мономаха) знаки
царської гідності — барми і шапки (шапка Мономаха) — барми нібито прислав
візантійський імператор Олексій Комнін, а шапку — митрополит ефеський Неофіт
(він і поклав її на голову Володимира, назвавши його царем). Пізніше московські
правителі в ХV—ХVІ сторіччях використовували ці знаки царської гідності під час
коронації. "Шапка Мономаха" зберігається нині в Оружейній палаті
московського Кремля.
Володимир Мономах помер 19 травня 1125 року, перебуваючи в поході
на річці Альті. За словами літопису, "слава його пройшла по всіх країнах,
особливо ж був він страшний поганцям (язичникам); був він братолюбець і
нищелюбець і добрий страждальник за Руську землю". http://kreschatic.kiev.ua/
Коментарі
Дописати коментар