Всесвітній день журавля

#Цей день в історії

Павло Скоропадський –  гетьман – українізатор

Павло Петрович походив із давнього відомого роду. Скоропадські - один з най-шляхетніших українських родів, який упродовж кількох століть грав провідні ролі у вітчизняній політичній та культурницькій історії. Скоропадський народився 3 (16) Травня 1873 року на німецькому курорті Вісбаден.

Освіту Павло Петрович розпочав з Стародубської гімназії. У 1886 році Павло Скоропадський вступає до Петербурзького Пажеського корпусу, і в 1893 успішно закінчує навчання, отримавши звання корнета.

Військова кар’єра складалася вдало — молодий гвардієць отримує чергові звання. Настає 1904 рік, а з ним — і російсько-японська війна на Далекому Сході. Як командир 5- ої сотні Чигиринського козачого полку він бере участь у боях з японцями і отримує за хоробрість золоту зброю. Згодом він одержує чин полковника і стає командиром 20–го Фінляндського драгунського полку. В 1911 р. Скоропадський бере під команду Лейб-гвардії кінний полк, а в наступному році стає генералом свити імператора.

За хоробрість, вмілі воєнні дії молодий генерал-лейтенант дістає високі нагороди та підвищення по службі — послідовно командує 1-ою бригадою 1-ої гвардійської кавалерійської дивізії, 5-ою кавалерійською бригадою, всією 1-ою гвардійською кавалерійською дивізією.

У січні 1917-го Павла Петровича призначили командиром 34-го корпусу.

У жовтні 1917 р. в Чигирині, першій гетьманській столиці України, з'їзд Вільного козацтва, делегати якого представляли всі українські губернії та Кубань, обрали Павла Скоропадського отаманом Вільного українського козацтва.

29 квітня 1918 році відбувся так званий гетьманський переворот, коли до влади в Україні прийшов генерал Павло Скоропадський. Проголошення гетьманату ніби стало апеляцією до давніх українських традицій. Скоропадський, отримавши широкі владні повноваження, намагався стабілізувати ситуацію в Україні.

Гетьманська держава здобула широке міжнародне визнання, встановивши дипломатичні зв'язки з Австро-Угорщиною, Болгарією, Туреччиною, Данією, Персією, Грецією, Норвегією, Швецією, Італією, Швейцарією, Ватиканом, а загалом де-факто із 30-ма державами світу. На жаль, Антанта, орієнтуючись на відновлення «єдиної і неділимої» Росії, не визнала Гетьманську державу.

З ініціативи української громадськості та за підтримки гетьмана протягом 1918 р. були створені Українська Академія наук (що існує й донині, першим її президентом став В. Вернадський), засновані два державні українські університети — в Києві та Кам'янці-Подільському, 150 українських гімназій, Національний архів, Національна бібліотека та інші навчальні й культурні заклади.

Потребувало вирішення земельне питання. Гетьман скасував закони Центральної Ради про конфіскацію великих маєтків, але план їх викупу та розподілу між селянами так і не вдалося виконати. Невизначеність становища селян та поміщиків викликала невдоволення з обох боків. Крім того, до своїх маєтків поверталися російські поміщики, відбираючи у селян землю за допомогою збройних загонів гетьмана. Водночас через залежність гетьманської влади від Німеччини та Австро-Угорщини, куди вивозилася величезна кількість українського зерна, м'яса та цукру, відбувалося посилення невдоволення українського населення, представників різних політичних партій діями П. Скоропадського. 

Хоча з боку гетьмана робилися й відверто проукраїнські заяви. Наприклад, виступаючи в червні 1918 року перед слухачами учительських курсів, він говорив: «Весь час об’єднаного життя України з Московщиною можна назвати тяжким 250-літнім ярмом національної неволі українського народу. На протязі цього довгого часу московська політика помосковлення й централізму зробила те, що український нарід забув, хто він і чиї ми діти. Дійшло навіть до того, що більшість синів України соромились називати себе Українцями, вживати свою рідну мову, уважаючи її за мову мужицьку, навіть носити національні прізвища».

Врешті-решт, невирішеність аграрного питання, присутність в Україні іноземних військових частин, відсутність власної боєздатної армії, разом з поразкою держав центрального блоку призвели до краху Гетьманату.

Цим скористалися більшовики і за допомогою політичних демаршів та відкритих воєнних дій майже всі національні сили, що сконсолідувалися, примусили П. Скоропадського зректися гетьманства.

Воно звучало так: "Я, Гетьман усієї України, на протязі семи з половиною місяців прикладав усіх своїх сил, щоб вивести край з того тяжкого становища, в якім він перебував. Бог не дав мені сил справитися із завданням, і нині я, з огляду на умови, які тепер склалися, керуючись виключно добром України, відмовляюсь від влади". Через кілька днів П. Скоропадський із сім'єю виїхав до Берліна, у вигнання. Директорія оголосила його поза законом.

Про діяльність Павла Скоропадського можна дізнатися прочитавши книги:

Семенов Ю.  "Третя карта";

Булгаков М.  "Дні Турбіних" та " Біла гвардія";

Паустовський К.  "Початок невідомого століття".