Кульбаба, або Диво-рослина

ТРІШКИ ПОЕЗІЇ…

   Ми пірнаємо у прозу, але часто забуваємо про поезію.

Пропонуємо невелику добірку поезій сучасних авторів, на які варто звернути увагу. 

Наталія Горішна   

ПРАВО НА ВЕСНУ

Коли про тебе думаю щомиті,
То в спогадах, то в вигадках тону,
Ранкові сни сльозами перемиті: Я – жінка, маю право на весну.

Коли тобою сповнюються вірші,
Умить скидаю маску захисну,
Бо дістаю із серця найсвятіше.
Я – жінка, маю право на весну.

Від почуттів, аби не знавісніти,
Вслухаючись в мелодію сумну.
Мені всміхнуться сині первоцвіти,
Я – жінка, маю право на весну.

Як душу пресом здавлює безвихідь,
Боюся, що – таке іще утну…
В думках моїх здіймається, як вихор:
Я – жінка, маю право на весну!

Я маю право власного страждання,
Я маю право мучити струну.
І серцем відродившись у коханні,
Я – жінка, маю право на весну.

Юрій Іздрик | “Календар любові”

осіннє безумство розлито в повітрі
немов по новій скатертині чай
та відчай нічого не вартий – повір мені
як дійдеш до краю – ступай за край
це тільки здається – впадеш розіб’єшся
це тільки здається що дно кам’яне
допоки летітимеш гратиме меса
а маса зникатиме і промине
а видиме дно – це поверхня озерна
вчорашніх і позавчорашніх сліз
хоч деякі з них впали в землю зернами
і сталося поле і виріс ліс..
минуле минуло – забудь відірвися
прийдешнє прийде але ми летимо
лиш не оглядайся і вниз не дивися
прорвемось за обрій проб’ємось крізь дно
нехай божеволіють ті що бояться
шаліють дуріють звихаються – хай
ми ж маємо все що потрібно для щастя
і скатерку чисту і свіжий чай

Ліна Костенко «В дні, прожиті печально і просто…»

В дні, прожиті печально і просто,
все було як незайманий сніг.
Темнооким чудесним гостем
я чекала тебе з доріг.
Забарився, прийшов нескоро.
Марнувала я дні в жалю.
І в недобру для серця пору
я сказала комусь: — Люблю.
Хтось підносив мене до неба,
я вдихала його, голубе…
І не мріяла вже про тебе,
щоби цим це образить тебе.
А буває — спинюсь на місці,
простягаю руки без слів,
ніби жду чудесної вісті
з не відомих нікому країв…
Є для серця така покута –
забувати скоріше зло,
аніж те, що мусило бути
і чого в житті не було.

Тетяна Добко  ЗУСТРІНЕМОСЬ   

Світ не буде таким, як раніше, –
Цю фразу постійно чую.
Він стане безпечнішим і чистішим,
Любов у нім запанує.

Тепер ми тримаєм дистанцію
І не виходимо з дому,
Шукаєм в усьому рацію,
Від інформації втома.

Що буде з Планетою завтра,
У кого є нині сила?
Життя – більше, ніж ставка,
Банкіри усі збанкрутіли.

Світ не буде таким, як раніше,
Та хочеться в ньому бути,
Дякувати Всевишньому,
Дихать на повні груди.

Так хочеться всіх обійняти, –
Рідних, друзів – без меж,
Щастя усім побажати…
Зустрінемось! Вірю в це теж.