Кульбаба, або Диво-рослина

250 років з дня народження відомого 

англійського поета Вільяма

Вордсворта (William Wordsworth, 1770 — 1850).

Ніхто з поетів, як Вордсворт, так глибоко не відчував природу, повну величі, краси і моральної досконалості. Недарма ж сам Олександр Пушкін сказав про Вордсворта: «Вдали от суетного света // Природы он рисует идеал». Його вірші про природу завжди носили, принаймні, приховано, релігійний характер.

На відміну від своїх сучасників, які вважали природу бездушною, поет наділяв будь-який природний об'єкт — квітку, плід, скелю, камінь — почуттями і «моральним життям» (слова з поеми Вордсворта «Прелюдія»). Він вірив у моральні імпульси, що випромінюються лісами. Поет відкрив у природі духовний сенс і духовну красу.

Поет прозорливо застерігав сучасників і нащадків дивитися на природу тільки через призму науки. Пояснював, що ми забуваємо, яким спотвореним і парадоксальним є погляд на природу, який сучасна наука нав'язує нашим думкам. У поемі «Прелюдія» він описав своє сходження в Альпи і одним з перших в європейській культурі сказав про дику природу як «лице Бога»

    Вільям Вордсворт

Немов самотня хмара, брів

Я навмання в високих травах

І раптом на путі зустрів

Поля нарцисів золотавих;

І переливами заграв

Над ними вітер пробігав!

Неначе зорям мерехтливим,

Числа нарцисам не було.

Вони постали над заливом,-

Мінливе нескінченне тло,

Котре стелилось перед зором

Дзвінким різноголосим хором.

Іскрились хвилі на воді,

І вторили їм блиском квіти,

Й нараз поет прогнав тоді

Від себе настрій сумовитий,

Хоч достеменно ще не знав,

Якого Дару там надбав…

Бо часто в роздумі глибокім

Чи як жену, думки пусті,

Встають перед духовним оком,

Що нам – розрада в самоті,

Нарциси хвилями ясними

І серце йде в танок із ними!

(Переклад Максима Стріхи).