250 років з дня народження відомого
англійського поета Вільяма
Вордсворта (William Wordsworth,
1770 — 1850).
Ніхто з поетів,
як Вордсворт, так глибоко не відчував природу, повну величі, краси і моральної
досконалості. Недарма ж сам Олександр Пушкін сказав про Вордсворта:
«Вдали от суетного света // Природы он рисует идеал».
Його вірші про природу завжди носили, принаймні, приховано, релігійний характер.
На відміну від своїх сучасників, які вважали природу
бездушною, поет наділяв будь-який природний об'єкт — квітку, плід, скелю,
камінь — почуттями і «моральним життям» (слова з поеми Вордсворта «Прелюдія»).
Він вірив у моральні імпульси, що випромінюються лісами. Поет відкрив у природі
духовний сенс і духовну красу.
Поет прозорливо застерігав сучасників і нащадків
дивитися на природу тільки через призму науки. Пояснював, що ми забуваємо, яким
спотвореним і парадоксальним є погляд на природу, який сучасна наука нав'язує
нашим думкам. У поемі «Прелюдія» він описав своє сходження в Альпи і одним з перших в європейській культурі сказав про
дику природу як «лице Бога»
Вільям
Вордсворт
Немов
самотня хмара, брів
Я
навмання в високих травах
І
раптом на путі зустрів
Поля
нарцисів золотавих;
І
переливами заграв
Над
ними вітер пробігав!
Неначе
зорям мерехтливим,
Числа
нарцисам не було.
Вони
постали над заливом,-
Мінливе
нескінченне тло,
Котре
стелилось перед зором
Дзвінким
різноголосим хором.
Іскрились
хвилі на воді,
І
вторили їм блиском квіти,
Й
нараз поет прогнав тоді
Від
себе настрій сумовитий,
Хоч
достеменно ще не знав,
Якого
Дару там надбав…
Бо
часто в роздумі глибокім
Чи
як жену, думки пусті,
Встають
перед духовним оком,
Що
нам – розрада в самоті,
Нарциси
хвилями ясними
І
серце йде в танок із ними!
(Переклад
Максима Стріхи).
Коментарі
Дописати коментар