«Зниклі птахи та тварини України»

(екологічна година)

Основним ворогом природи за останнє століття стала людина і все більші потреби нашої цивілізації. Адже серед основних причин стрімкої втрати біорізноманіття науковці називають «Велике прискорення» – явище, коли, починаючи з 1950 року, усі показники людської діяльності стрімко зросли (видобуток корисних копалин, урбанізація, збільшення кількості населення) і спровокували різке збільшення попиту на енергію і територію. Це, своєю чергою, призвело до безпрецедентних змін на планеті. Сьогодні людство вступає у нову геологічну епоху – антропоцен – коли саме людина є ключовим фактором, який змінює клімат, біорізноманіття та довкілля в цілому. Тому науковці почали говорити про чергове шосте масове вимирання тварин. Сьогодні темпи вимирання тварин та рослин на Землі оцінюють від 0,01% до 0,7% видів на рік.

 Кількасот років тому на території сучасної Україні водилося чимало видів диких тварин, про яких вже багато поколінь людей нічого не чули. Однак і за останні 50 років людська діяльність стала причиною скорочення чи вимирання не одного виду.

Дикий кінь або тарпан (Equus caballus ferrus) – найімовірніший пращур одомашнених свійських коней. Це були не великі на зріст чотирилапі тварини з темним пасмом вздовж хребта і з малим чубом на голові, загостреними вухами та майже кучерявою шерстю. Тарпани водилися табунами, іноді по кілька сотень голів. Тарпани були вкрай дикі, обережні і полохливі. Через те, що ці коні завдавали великої шкоди посівам їх почали нищити. До початку XVII століття деякі міста Європи містили загони стрільців, які полювали на диких коней, що спустошували поля. Окультурення степів України призвело до зникнення тарпанів. Останній дикий екземпляр тарпана зловлено у 1886 біля села Нововоронцовка на Херсонщині, який помер поблизу Миргорода у 1918 році. Зараз в Україні нащадків цих тварин можна побачити лише у кількох національних парках чи цирках. Зокрема, у Яворівському національному парку у напіввільних умовах живуть тарпанопобні коні польські, які виведені на території Польщі з тарпанів, що колись якимось чином потрапляли у сільські господарства і залишилася там.

Азіатський дикий віслюк, або кулан (Equus hemionus) – вид, що зовні дуже нагадує африканського віслюка, але має немало спільних ознак з конем, через що кулана нерідко називають напіввіслюком. Він не піддавався прирученню, на відміну від віслюка. Голова відносно велика, вуха довші, ніж у коня, але коротше, ніж у осла, а хвіст короткий, як у ослів і зебр. Уздовж спини від холки до хвоста йде вузька чорно-бура смуга. Кулан дуже витривала тварина, пристосувався жити в суворих умовах пустелі. Довгий час кулан був важливою промисловою твариною. У народній медицині вважалося, що печінка і жир куланів виліковують багато захворювань. З території України кулан зник близько XVII століття. Загальна чисельність куланів у світі становить близько 20 тис. осіб. Цей вид занесений до Червоної книги Міжнародного союзу охорони природи.

Зубр (Bison bonasus) – європейський вид роду бізонів. Зубр – це великий і могутній бик. Його біловезький підвид вважається найбільшим серед усього роду Bison. Маса сучасних дорослих самців біловезького підвиду сягає 850 кілограмів, кавказького 700 кг. Зубр у диких умовах був поширений у давнину в лісах Європи, в Україні зник приблизно в XVII ст. У 1923 році виникло Міжнародне товариство з охорони зубра. Було здійснено облік усіх зубрів, що залишалися у зоопарках світу – було знайдено 53 особини. До 1938 року чисельність зубрів збільшилася до 97. Зубр став одним з перших видів, який зберігся у зоопарках після винищення в природі. В Україні вид почали розселяти починаючи з 1965 року. У 1988 році в Україні на волі налічувалося близько 440 особин. Та за останні 20-30 років ця тварина зникла в Україні у багатьох місцях, де раніше була відновлена. Цих унікальних тварин можна побачити лише у спеціальних господарствах. І навіть зараз, у цивілізованому світі, зубр є популярним об’єктом полювання серед багатіїв.

Росомаха – хижий ссавець родини куницевих, єдиний представник роду Gulo (в перекладі з латинської «ненажера»). Величиною росомахи з собаку, мають трішки котячу морду, а тілом і хвостом схожі на лисицю, темного кольору. Вага варіюється в діапазоні від 9 до 30 кг. Вважається надзвичайно лютим хижаком, через що його завжди переслідували. До кінця XIX століття – початку XX століття зустрічалася на Поділлі, Черкащині та Житомирщині. Цей вид тварин тепер зниклий не тільки в Україні, але й Білорусі.

Ведмідь бурий (Ursus arctos) – цей звір є найбільш знаним видом своєї родини, одним з найбільших наземних хижаків у світі та найбільшим хижаком фауни України. В Україні бурий ведмідь водиться в Карпатах, хоч може забрести і в ліси на півночі Чернігівської та Сумської областей. Загалом в Україні не більше 300 особин, і на тварин досі полюють браконьєри. Ведмеді зазнають і інших знущань: їх дресирують у цирках, тримають як розвагу у ресторанах чи приватних господарствах. На території Національного природного парку «Синевир» існує великий реабілітаційний центр для бурих ведмедів. Там тварин лікують як фізично, так і психологічно.

Кіт лісовий (Felis silvestris) – це не розпещений домашній котик. Лісовий кіт – справжній витривалий мисливець, який вполює здобич і витримає люті морози. Також він відрізняється від свійського кота більшими розмірами (довжина тіла до 90 см) і відносно коротким хвостом. Сучасний ареал займає лісові області Середньої та Південної Європи, Малої Азії та Кавказу. Україна є східним кордоном для лісового кота, який водиться у лісах Карпат, Вінницької, Кіровоградської та Одеської області. Популяція котів зменшується кожного року (зараз в Україні їх 400–500 особин) і все через масову вирубку листяних лісів, зокрема, дібров. Також тварини часто гинуть під час полювання та у браконьєрських пастках.

Рись (Lynx) також стала жертвою модної індустрії. На цих довершених та граційних тварин тривалий час полювали заради хутра. Зараз ці хижі коти рідкісні в Україні: у Карпатах – близько 350–400 особин, а на території Полісся – до 80–90. Рись – типова кішка, хоча величиною з великого пса, якого частково нагадує своїм зменшеним тілом та довгими ногами.

Їжак вухатий – ссавець роду Їжачок (Hemiechinus). Ці милі їжачки мають статус зникаючих, і якщо ви їх зустріли – вважайте себе щасливцем. Експерти припускають, що на території України їх лише кілька десятків особин. За останні 20 років вухастих їжачків зустрічали тільки раз у дикій природі – в околицях Луганська. 

Цей вид стрімко зникає через деградацію степових екосистем, у яких водиться. Веде нічний спосіб життя. Живе в норах; як тимчасові схованки використовує ямки в землі, щілини між камінням тощо.

Жолудниця європейська (соня садова) – (Eliomys quercinus) – це маленький гризун з велетенськими очима. Жолудниця водиться у лісах (хвойні, листяні та мішані), хоча іноді зустрічається в садах і городах. В Україні знахідки виду відомі у Черкаській, Київській, Рівненській і Закарпатській областях. Ареал інтенсивно скорочується зі сходу й з півдня. Вид найімовірніше зберігся на Волині та у Центральному Поліссі. Причини зміни чисельності: суттєве скорочення площ природних деревостанів, поширення лісових монокультур та масштабні санітарні рубки, спрямовані на знищення дуплистих дерев.

Подібна доля спіткала й хижого птаха степового орла (Aquila nipalensis), який вільно літав над Диким полем сотні років. Разом із суцільним освоєнням степу зруйнувалося й середовище для цих птахів. Довжина тіла птаха – 65-75 см, розмах крил – 1,7-2 м, вага самця 2,2-4,5 кг, самки – 3,5-5 кг. Орел степовий живиться переважно, а часом і виключно, ховрахами, меншою мірою – мишоподібними гризунами. Навіть поширення орла степового значно залежить від поширення ховрахів. Полює орел на гризунів у відкритій степовій місцевості. Трапляється від сходу Румунії через степи України, Росії, та Центральної Азії до Монголії. В Україні до 1980-х років гніздився в заповіднику Асканія-Нова. Ще наприкінці XIX століття був не тільки звичайним, а навіть фоновим птахом багатьох степів, але згодом майже повністю зник з території України через суцільне освоєння степів людиною. Європейську гніздову популяцію оцінено у 5-20 тис. пар.

Гриф чорний – хижий птах, єдиний представник роду Гриф (Aegypius Savigny). Дуже великі птахи. Загальна довжина 75-100 см, довжина крила 72-85 см, розмах крил 250-300 см. Маса самок до 7,5, самців до 6,5 кг, іноді навіть більше. Поширений в Південній Європі, Північній Африці, Передній і Центральній Азії. Зимують у південних районах. В Україні гніздяться лише в Криму поодинокими парами. В інших областях рідкісні залітні птахи. Улюблені місця перебування – верхня межа лісу у високих гірських пасмах. Видання Червоної книги України за 2009 рік вказує, що популяція на нашій території цих птахів – не більше 50 особин. Загальна чисельність у світі не перевищує 10 тис. пар.

Чорного лелеку (Ciconia nigra) також не так просто зустріти у природі, бо він, попри те, що рідкісний, веде потайний спосіб життя і намагається уникати людей. Загалом в Україні цих птахів близько 400-450 пар. Чорні лелеки гніздяться переважно на Поліссі та в Карпатському регіоні.

Глушець, або глухар (Tetrao urogallus) цей красень – один із найбільших птахів Українських Карпат. Глухарі занесені до Червоної Книги України, але це не заважає браконьєрам полювати на них. Також на зниження популяції впливає вирубування лісів, випасання великої рогатої худоби і навіть туризм у місцях висиджування маленьких пташенят.

Ви боїтеся сов, їх величезних очей та моторошного крику? Якщо так, то дарма. Сови, зокрема, регулюють кількість гризунів, які завдають шкоди господарствам. Один серед видів сов, які водяться в Україні – це сипуха (Tyto alba). Таку мав відомий персонаж книг і фільмів Гаррі Поттер. Сипуха – це рідкісний птах, який гніздиться в західних і центральних областях України, а також на півночі Одещини. Сипух у світі стає все менше і менше: у цілій Європі їх 110-220 тисяч пар, а в Україні всього близько 30 пар.

Вухань австрійський (Plecotus austriacus) – це вид кажанів з великими вушками. В Україні ці рідкісні тварини під охороною в заповідниках Карпатського регіону, Розточчя, Поділля і Криму. Якщо побачите, що на вас летить вухастий кажан – не лякайтеся, адже ця тварина налякана ще більше і потребує піклування. Якщо в Україні живе приблизно 3000 особин цього птаха, то наприклад в Карпатському біосферному заповіднику – приблизно 300.

Також варто згадати про: зайця-біляка (можливо зберігся на півночі Чорнобильської зони), білу куріпку (до ХІХ ст. гніздились, а тепер може залітати в північні райони Сумщини, Чернігівщини й Житомирщини); птаха кречітку (гніздилися у середині ХІХ ст. на Донеччині та Полтавщині, а до середини ХХ ст. траплялась на перельотах в південних регіонах); стерв’ятників (до другої половини ХХ ст. гніздився в Гірському Криму та на скелястих берегах Дністра. В 2000-х рр. літали у Крим, Одеську, Дніпропетровську та Сумську області); ховраха європейського (за останні 20 років достовірні відомості, що підтверджують існування в Україні – відсутні, хоча на прилеглих територіях Молдови цей вид ще на початку 1990-х рр. досить масово траплявся); довгокрила звичайного (остання знахідка в Рахівському районі Закарпаття – в 1993 р.); три види осетрових риб та два десятка видів рослин практично зникли з території України.

Це далеко не повний список видів, які зникли чи майже зникли на території України.