Григорій Фалькович
Поет, перекладач, член
Українського центру Міжнародного ПЕН-Клубу та НСП України. Народився в Києві 25 червня
1940 року. Вперше вірші Фальковича надрукували у шкільній газеті, коли йому
було 12 років.
Працював радіомайстром, військовим, кореспондентом, шкільним
лаборантом. 1967 року здобув вищу освіту і фах філолога в Київському державному
університеті ім. Т.Г. Шевченка (російська та болгарська мови). Після навчання
працював в Інституті мовознавства ім. О.О. Потебні АН України, Українському
філіалі Всесоюзного НДІ кон’юнктури та попиту та Державному комітеті України з
питань захисту прав споживачів. Голова київського єврейського
культурно-просвітницького товариства імені Шолом-Алейхема. Вірші публікувалися
російською, англійською, мовами ідиш та іврит, зокрема, в зарубіжних антологіях
сучасної поезії.
Вважає, що «найкращі книжки варто забороняти, щоб діти захотіли
порушити заборону, добралися до них і прочитали».
КАЗКОВАНІ КОНІ
Наснилися доні небачені коні:
У яблуках – сині, без яблук – червоні,
Копита – посріблені,
Очі – як зорі,
Розвітрені гриви
І крила прозорі.
Це сталося в поїзді, в спальнім вагоні;
І мамі наснились казковані коні,
І татові коні явились у сни:
Уважно-уважно дивились вони –
Неначе просились летіти із ними,
Кудись вдалину чи уже з далини…
А по̀тяг потя̀г вісімнадцять вагонів
На довгих-предовгих аж сім перегонів,
І, заспані, спали вже кілька годин
Зелені вагони – усі як один.
І тільки у сьомім, у спальнім вагоні
Чекали світанку замріяні коні,
Злітали над потягом, над перегоном,
Когось виглядали над сьомим вагоном
І знов повертались крізь вікна бездонні –
Звичайні-казкові-небачені коні:
Без яблук і в яблуках, сині й червоні,
Копита – посріблені,
Гриви – розвітрені,
Крила – прозорі,
Очі – як зорі.
ХВОСТИ
Сірий вовчик, лев і птах,
Поні волохаті –
Всі з хвостами, при хвостах,
Всі такі хвостаті.
І собаки, і коти,
І слони, і миші:
Де не глянь, хвости, хвости –
З ними красивіше.
Тільки в нас хвостів нема,
Чи то літо, чи зима:
Ні у мами, ні у тата,
Ні у маминого брата.
Ще й сусіди й гості –
Геть усі безхвості.
У такій родині
Сумно жить дитині
БРОНЯ ЗИМУ МАЛЮВАЛА...
Броня зиму малювала:
Теплу кофту надівала,
Чобіточки і пальто,
Шапку, шарфик ще й спідницю –
Певно, щоб не застудиться.
Ось прийшла з роботи мама:
- Це комедія чи драма?
Що це на тобі надіто?
Схаменись! Надворі - літо...
Годі, Броню, мудрувати,
Годі, доню, жартувати
І дурниці малювати,
Дай-но, гляну сама.
... А на аркуші – зима.
Іній. Сніг. Замерзлі ріки.
І мороз, мабуть, великий,
Бо з малюнка до кімнати
Стало вітром завівати,
І, здалось, ось-ось до ніг
Тихо ляже справжній сніг...
Мама кліпнула очима,
Пересмикнула плечима
І тихенько вийшла з хати
Щоб дочці не заважати,
Тільки й мовила: «Дивись,
Ти того, не застудись...»
ГРИП
Ми хворієм, як належить:
В горлі - біль, у носі – нежить,
В грудях – бухкання і хрип.
Ми хворіємо на грип.
Кашель, піт, важкі повіки.
Все набридло: мед і ліки,
Молоко, лимони, чай –
Вірні друзі, виручай!..
В мене двоє вірних друзів –
Друг Джульбарс і друг Мурко,
Тож і п´ють вони по черзі
Тепле з медом молоко.
А хотів пігулку дати,
То відмовились ковтати.
Коментарі
Дописати коментар