"Правові орієнтири для дітей" (До Дня прав людини)

 «Правові орієнтири для дітей»

(До Дня прав людини)

Дитина   з самого народження  вже  перебуває  у  правових стосунках  із  світом, в якому  їй  пощастило з’явитися!

Дитинство – найважливіший  і   неповторний  період  у  становленні  особистості. З дитячих років діти потрапляють в різні ситуації, коли необхідно знати свої права та обов'язки. Буває так, що  вони   не знають , як захистити свої права, що для цього слід зробити, до кого звернутись по допомогу.

Не  секрет  що  сьогодні  насильство поширюється серед молодих людей, як хвороба. Насильницькі  дії  одної людини по відношенню до іншої,  порушують її конституційні  права й свободи і наносять їй моральну шкоду, шкоду її фізичному чи психічному здоров’ю. Насильству та жорстокому поводженню можна запобігти, а у випадку коли вони трапляються, на них треба ефективно та негайно реагувати!

Що робити, якщо ти став жертвою шкільного насилля чи знаєш, що когось ображають?

 Які  правила допоможуть запобігти насильству на вулиці, в сім’ї? Проведення профілактичних заходів щодо насильства серед дітей та учнівської молоді сприяє формуванню правосвідомості та правової поведінки учнів, відповідальності за своє життя, розвиває активність, самостійність, творчість, створює умови для самореалізації особистості учня.

 Правові знання потрібні всім і завжди, в тому числі і повсякденному житті. І завдання кожного – дотримуватися своїх прав і обов’язків, не порушуючи прав і законних інтересів оточуючих людей.

Україна у 1991 році приєдналася до Конвенції ООН про права дитини, таким чином взявши на себе зобов’язання впроваджувати на національному рівні забезпечення та захист прав дитини. Конвенція ООН з прав дитини, яка була підписана Україною 21 лютого 1990 року та набрала чинності в Україні 27 вересня 1991 року, стала першим документом з питань захисту дітей.

Конвенція містить повний перелік прав дитини: на життя, на ім’я, на набуття громадянства, на піклування з боку батьків, на збереження своєї індивідуальності, право бути заслуханою у ході будь-якого розгляду, що стосується дитини; право на свободу совісті та релігії; право на особисте та сімейне життя; недоторканість житла; таємницю кореспонденції; право користуватися найдосконалішими послугами системи охорони здоров’я; благами соціального забезпечення; на рівень життя, необхідний для її розвитку; на освіту; на відпочинок; на особливий захист: від викрадень та продажу, від фізичних форм експлуатації, фізичного та психічного насильства, участі у військових діях; право на вжиття державою всіх необхідних заходів щодо сприяння фізичному та психічному відновленню та соціальній інтеграції дитини, яка стала жертвою зловживань або злочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Сімейного кодексу України діти поділяються на малолітніх та неповнолітніх.

 Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років, а неповнолітньою – дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Також, відповідно до ст. 31 і 32 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), малолітні діти мають часткову цивільну дієздатність фізичної особи, а що стосується неповнолітніх дітей , то вони у віці від 14 років та до моменту настання повноліття, тобто до 18 років, мають неповну цивільну дієздатність фізичної особи. Що ж таке дієздатність фізичної особи?

Цивільною дієздатністю фізичної особи, відповідно до ч. 2 ст. 30 ЦК України, є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Неповнолітня особа має право на те, щоб:

– самостійно звертатися до суду за захистом своїх прав та інтересів;

– подавати позов про позбавлення своїх батьків батьківських прав, якщо вони порушують права дитини та знущаються над нею;

– звертатися до суду про скасування усиновлення та визнання його недійсним;

– самостійно визначати своє місце проживання з одним із батьків;

– брати участь в укладенні договору про припинення права на аліменти для себе у зв’язку з передачею прав на будинок/квартиру або земельну ділянку;

– самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами;

– самостійно укладати договір банківського вкладу та розпоряджатися коштами рахунку;

– займатися творчою діяльністю тощо.

Також без згоди дитини не може бути здійснене її усиновлення, влаштування її до сім’ї патронатного вихователя, влаштування її до дитячого будинку, зміна її прізвища (у разі коли дитині виповнилось 7 років), визначення місця проживання дитини (у разі коли їй виповнилось 10 років).

Куди дитина може звернутись, якщо її образили в школі чи на вулиці

– Найперші порадники дітей це звісно батьки, але також є інші особи та структури, які можуть допомоги. Це учителі, поліція, державні органи опіки та піклування, місцеві центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги та бюро.

Відповідальності неповнолітніх

 Тут теж основою умовою виступає вік, адже малолітня дитина ще повною мірою не може усвідомлювати свої вчинені дії та нести за них відповідальність.

З 14 до 16 років до неповнолітнього може бути застосований штраф або позбавлення волі, а вже з 16 до 18 років це можуть бути і громадські роботи, і виправні роботи, і арешт. Все залежить від того на скільки небезпечним буде проступок вчинений неповнолітньою особою.

Що стосується обов’язків батьків або осіб, які їх замінюють, то у сфері виховання та розвитку дітей вони зобов’язані:

– виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини;

– піклуватися про здоров’я дитини, фізичний, духовний та моральний розвиток;

– забезпечити здобуття дитиною повної загально середньої освіти, готувати її до самостійного життя;

– поважати дитину;

– піклуватись про свою дитину навіть у випадку передачі її на виховання іншим особам.

Також батьки повинні утримувати своїх дітей. Тобто батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, також якщо після досягнення дитиною повноліття вона продовжує навчання і у зв’язку з цим потребує матеріальної допомоги, батьки зобов’язані утримувати її до досягнення нею двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу тощо.