Вербна неділя

 

За тиждень до Великодня ми святкуємо Вербну неділю. Вербною вона називається тому, що в цей день святять вербові гілочки. До церкви неодмінно йдуть усі: і старі, й малі. А щойно священник гілочку свяченою водою окропить, діти старалися відламати і проковтнути вербового «котика» - щоб горло не боліло.

У народі казали, що відвар свяченої верби разом з іншими травами цілющий.

Освяченим вербовим гілочкам приписувли чудодійну силу. Виходячи з церкви, хлопці та дівчата тут же легенько хльоскали одне одного, промовляючи:

Будь великий, як верба,

А здоровий, як вода.

А багатий, як земля!

Якщо ж хтось ранкову службу пропускав та  до церкви не пішов, то, повернувшись додому, його легенько били свяченою вербо. При цьому приказували:

Не я б’ю – верба б’є,

За тиждень – Великдень,

Недалечко червоне яєчко!

Свячені вербові галузочки клали в хаті за образи. А коли минав рік і знов надходила Вербна неділя, їх палили на вогні. Викидати освячену вербу не можна, «бо гріх, коли вона потрапить під ноги».

Був у наших предків ще один гарний звичай, пов'язаний зі свяченою вербою. Добре було б дотримуватися його й сьогодні.

А звичай от який: прийшовши з церкви, господарі, ще й до хати не заходячи, тут же садили свіжі освячені гілочки на городі або в полі.

І промовляли: «Щоб росла Богові на славу, а нам людям, на вжиток». Тож байдуже, де ти мешкаєш: у селі чи в місті, - погодься, що буде гарно, якщо твоя родина виростить із освяченої гілочки вербове деревце.