У вогні війни і революції: 1914-1921

 

У вогні війни і революції : 1914-1921

В ході Першої Світової війни, що почалася в липні 1914 року, українці Австро-Угорської та Російської імперій виступили один проти одного в рядах ворогуючих армій.

Ареною жорстоких боїв стали Галичина, Буковина і частково Закарпаття. До початку осені 1914 російська армія зайняла їх майже повністю, а навесні 1915 року розгромила австро-угорське угрупування в Карпатах. Однак в результаті річного німецького контрнаступу Росія втратила не тільки всі захоплені території, а й частину Волині. Деморалізація армії і всього суспільства сприяла зростанню революційних бродінь.

У 1916 році Галичина і Буковина знову стали тереном найжорстокіших боїв.

У травні Росія завдала несподіваного удару і відвоювала частину втрачених територій. Ця авантюра не принесла перемоги її ініціаторам, навпаки, закінчилася повною поразкою російської армії, що  призвела до підриву російської економіки, подальшого ослаблення влади, зростання протестів, а в кінцевому підсумку до Лютневої революції 1917 року і падіння самодержавства.

Крах імперії зробив реальністю ідею української державності.

У квітні 1917 року на Українському національному конгресі управління краєм взяла на себе Центральна Рада під головуванням Михайла Грушевського, яка  проголосила своєю метою створення української національно-територіальної автономії у складі Росії. Цей курс підтримали всеукраїнські з'їзди солдатських, селянських і робітничих депутатів, але не визнав петроградський Тимчасовий уряд. Безплідні переговори про статус України тривали аж до жовтневого перевороту 1917 року.

Після приходу до влади в Росії більшовиків і лівих есерів відносини між їх представниками в Києві і українськими соціал-демократами почали напружуватися. Центральна Рада проголосила Українську Народну Республіку (УНР) все ще в складі Росії. Київські більшовики, демонстративно перебралися до Харкова, оголосили про створення власної республіки з такою ж назвою. Цей акт послужив прикриттям для вторгнення російсько-більшовицьких військ, які почали наступ на Київ. У відповідь українські влада 22 січня 1918 року декларували повну незалежність УНР.

Як УНР, так і радянська Росія вели переговори в Брест-Литовську про припинення війни з Німеччиною. Країни Четверного союзу визнали незалежність УНР і надали їй військову допомогу в обмін на величезні поставки сировини і продовольства.

Лівий радикалізм і революційне соціалістичне реформаторство лідерів УНР німців не влаштовували. Вони розпустили Центральну Раду і привели до влади консервативні сили на чолі з Павлом Скоропадським.

Розпуск Центральної Ради населення України в цілому сприйняло із задоволенням, оскільки Рада соціалістичними експериментами довела країну до хаосу та беззаконня.

У такій вкрай небезпечній обстановці П. Скоропадський поспішно змінює політичну орієнтацію в шукає контактів з державами Антанти – Англією і Францією.

Закінчення Світової війни в листопаді 1918 року анулював Брестський мир, німці вимушено покинули Україну, а влада повернула собі Директорія УНР, очолювана Володимиром Винниченком та Симоном Петлюрою.

1 листопада у Львові була проголошена Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР), яка протистояла розділу західноукраїнських земель між європейськими сусідами.

22 січня 1919 року в Києві відбувся «Акт злуки» - було задекларовано злиття УНР і ЗУНР в єдину українську державу. До цього моменту обидві республіки терпіли військові невдачі. Територію ЗУНР поступово захоплювали Польща, Румунія і Чехословаччина; армія УНР відступала під натиском Червоної армії. На зайнятій території більшовики проголосили УРСР. Незабаром радянська влада була встановлена ​​і в Києві, запрацював український Раднарком під головуванням Християна Раковського.

Війська Директорії відкотилися далеко на захід, де з'єдналися з армією ЗУНР. Влітку 1919 року, скориставшись розчаруванням населення в політиці більшовиків і наступом російських білогвардійських військ Антона Денікіна на Москву, Петлюра повернув було втрачені позиції, але знову зазнав поразки, цього разу від денікінців, які зайняли більшу частину українських територій, в тому числі Київ, Харків і Одесу.

В цей час на арені бойових дій активізувалася ще одна сила, що діяла з літа 1918 року - численні повстансько-розбійницькі загони, які воювали «проти всіх». На більшій частині території України запанувало безвладдя, почався розгул бандитизму і погромів. Найбільше повстанське угрупування під командуванням Нестора Махно вступило в союз з більшовиками. Після рейду махновців по денікінським тилам і декількох контрударів Червоної армії білогвардійці були розбиті, а уряд УРСР відновив контроль над Україною.

Весною 1920 року війська УНР в союзі з поляками почали наступ на Київ (в обмін на польську допомогу Петлюрі довелося віддати Варшаві Західну Україну). Цей похід закінчився невдачею. Але і Червона армія в ході відповідної операції була розгромлена на польській території, завдяки чому Польща зберегла за собою західноукраїнські землі. Восени радянські війська за допомогою махновців вибили з Криму залишки білої армії Петра Врангеля, а наступного літа розгромили і самих махновців, що вичерпали свою корисність режиму.

Українські визвольні змагання 1917-1921 рр. зазнали поразки насамперед через низький рівень національної свідомості українства, успадкований від довгої політичної неволі, в якій вага власної державності завмерла в народній масі, а провідна верства (національна інтелігенція), не виробила спільного напрямку дій.

Отже, українству не вистачило власних сил, щоб впоратись з внутрішніми і зовнішніми ворогами його самостійності.  Не мали вони, на жаль, ніякої підтримки і ззовні.

Про ці та інші  події з історії нашої багатостраждальної країни ви можете дізнатись з літератури, що є в фондах нашої бібліотеки.