Марійка Підгірянка —

 Марійка Омелянівна Ленерт-Домбровська

(1881 — 1963)

Українська поетеса Марія Омелянівна Ленерт-Домбровська, почала писати вірші ще в юності. Тоді й обрала собі літературний псевдонім Марійка Підгірянка, -  в знак любові та пошани до рідного прикарпатського краю.

Народилася майбутня поетеса 28 березня 1881 р. в селі Білі Ослави на Івано-Франківщині в родині лісничого.

Однак допитливу й розумну Марію аж ніяк не влаштовувала уготована їй, як і чотирьом молодшим сестрам, доля домогосподарки. З малих літ дівчинка мріяла стати вчителькою і будь-що  досягти своєї мети. Марія самотужки здолала освітні щаблі: 1896 р. в Коломиї склала екстерном іспит за восьмикласну жіночу школу, а 1900 р. у Львові, також екстерном, - за жіночу вчительську семінарію - і здобула омріяний фах.

З того часу понад 40 років вчителювала в різних школах Галичини і Закарпаття, майже все своє життя провела серед дітей та молоді.

На вчительському віче у Львові 1904 року синьоока Марійка дуже сподобалася молодому вчителеві Августину Домбровському, з яким пов'язала свою долю. Довелося разом із ним працювати у школі в селі  У у них народилися сини Остап і Роман та Мар'ян і дочка Дарія.

Саме тоді і розквітає талант Марійки Підгірянки як дитячої письменниці. Більшість своїх творів поетеса написала для дітей. Її мелодійні вірші допомагали школярам запам'ятати букви, засвоїти арифметичні дії, пояснювали різноманітні явища природи...

Більшість творів поетеса написала для дітей і про дітей.

У 1908 році вийшла в світ збірка її поезій “Відгуки душі”. Підготовлений до друку рукопис другої збірки “Краплини крові” загинув у вирі першої світової війни.

Гей, нема то так нікому,

Як школярику малому:

Він не журиться ніколи,

Взяв книжечки – і до школи!

                        А в тій книжці – малюночки,

                         А в тій книжці – співаночки,

                         І наука, і забава,

                         Бо та книжечка цікава,

                         Бо та книжечка рідненька…

                         Тулить її до серденька,

                          Сторінки все оглядає,

                          Вірші радісно читає…

                     (Вірш “Малий школярик” із збірки “Ранкові зустрічі”)

Далі свої корективи вносить Перша світова війна. Августина Домбровського забирають на фронт, а молода мати Марійка Підгірянка з дітьми потрапляє в спеціальні табори. Про жахливе життя в австрійському таборі в містечку Гмюнд вона розповіла в поемі "Мати-страдниця". Її вперше надрукували в 1922 році у Філадельфії, а в 1929 році вийшла у Львові в серії "Золота бібліотека", потім у 1984 році була надрукована у першому номері журналу "Дукля", що виходить у Чехословаччині.

У 1919-1928 рр. поетеса жила на Закарпатті, вчила дітей української грамоти. Разом з чоловіком вона проводила у краї велику патріотичну роботу, за що чеські власті прогнали з посади вчительки. Довелося їй заробляти на кусок хліба, даючи приватні уроки онукам Івана Франка - Тарасові і Миронові.

Вона не мала потреби шукати сюжетів з чиєїсь долі - у неї своїх вистачало на багато книжок. У 10-30-х роках ХХ ст. у Львові і Ужгороді, Відні та Філадельфії вийшли друком її книжечки - "Відгуки душі", "Мати-страдниця", "Вертеп", "Святий Миколай на Підкарпатській Русі", "Малий Василько", "Кравчиня Маруся", "Юркова мандрівка", "Зайчик і Лисичка", сотні поезій, оповідань, байок, казок, пісень, загадок.

Навесні 1940 року сталася біда: на базарі на поетесу налетів сполоханий кінь. На роки була прикута М. Підгірянка до ліжка. Вдома вишивала, потроху писала вірші.

Основні мотиви віршів М. Підгірянки до 1939 р. - мрії про краще майбутнє народу, оспівування краси рідного краю, природи, Карпат. Авторка щедро використовує фольклорні мотиви, її вірші ніжні і легкі, часто нагадують українські народні пісні («Співанки», «Вечір», «Що роблю я, що я дію»). Працювала Марійка Підгірянка і в жанрі поеми.

Досить своєрідною є поема «Мати-страдниця», написана 1919 року. Події твору - одна зі сторінок життя західноукраїнських вигнанців під час Першої світової війни, коли тисячі галичан померло в концентраційних таборах від голоду та епідемій.

Окреме видання віршів Підгірянки в СРСР вийшло у Львові лише напередодні її смерті. За роки незалежності побачили світ у видавництвах Києва, Ужгорода, Коломиї, Івано-Франківська книжки «Розповім вам казку, байку», «Гарний Мурко мій маленький», «Безкінечні казочки», «Зіллюся з серцем народу», «Краю мій, рідний», «Учись, маленький», «Три віночки», «Мелодії дитинства», «Мати-страдниця».

2009 року син поетеси Маркіян Домбровський фінансово допоміг видати найповніше зібрання творів Марійки Підгірянки великим томом «Для Вкраїни вірно жиймо» («Нова зоря», Івано-Франківськ, 2009).

Померла Марія Омелянівна 20 травня 1963 р. Відома галичанка, українська поетеса, яка подарувала нам невмирущу поезію, похована у Львові на Личаківському цвинтарі.

Пропонуємо вашій увазі деякі її вірші:

СМЕРІЧКА

Дзвонить, грає

срібна річка,

А в криштальну воду

Задивилася смерічка

Та й на свою вроду.

Гей, виросла ж та й висока,

Та нема їй пари:

Пила воду із потоку

І сивої хмари.

Брала пахощі з повітря

У весняну пору;

Вибуяла так на вітрі,

Виросла угору!

СПІВАНКА ПРО МІСЯЦІ

Ой місяць січень кличе мороза,

Морозить лиця, щипає носа.

А місяць лютий вітрами дує,

На водах з льоду мости будує.

Березень-місяць льоди поломить,

Весняну пісню річка задзвонить.

Квітами квітень всіх привітає,

Усі садочки порозквітає.

Гей, травень прийде у дні чудові,

Простелить всюди трави шовкові.

А місяці червень луги покосить,

Червоним соком ягідки зросить.

А місяць липень гарячим літом

Обсипле липи пахучим цвітом.

А місяць серпень серпом задзвонить,

Достиглий колос додолу склонить.

Вересень-місяць добре ґаздує,

Овоч смачненький дітям дарує.

А місяць жовтень мряку розсіє,

В лісах, в садочках лист пожовтіє.

А листопад той жалю не має,

З дерев останнє листя зриває.

А місяць грудень на радість людям —

Сніжком присипле замерзле груддя...

УКРАЇНО!

В удовичій одежі йдеш

Через сей світ

І ноги на терни кладеш

Вже сотки літ.

Зі змучених грудей трясеш

Кровавий слід.

І руки сковані несеш

Вже сотки літ.

Падеш, як пада на сніги

Ізмерзлий цвіт,

Бо мучать Тебе вороги

Вже сотки літ,

І чорна зрада гріб гребе

Тобі в привіт,

Бо діти зраджують Тебе

Вже сотки літ.

УКЛОНІТЬСЯ КВІТОЧЦІ

Синьоокий ранок

Грає на сопілку,

Бджоленят в дорогу

Наставляє бджілка:

— Де б ви не літали,

Чи в саду, чи в лузі,

уклоніться кожній

Квіточці в окрузі.

А ще побажайте

Красного їм літа —

І багато меду

Подарують квіти.


Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Всесвітній день журавля

4 найпопулярніші квітки осені

Кульбаба, або Диво-рослина