Іван Бунін - нобелівський лауреат, який жив у Полтаві

 Іван Бунін - нобелівський лауреат,

який жив у Полтаві

(1870 - 1953)

Народився Бунін 22 (10 за старим стилем) жовтня 1870 року у Воронежі, в старовинній дворянській родині. Дитинство і рання юність майбутнього письменника пройшли на хуторі Бутирки Єлецького повіту Орловської губернії. Восени 1881 року Бунін вступив в Єлецьку гімназію, але провчився там лише близько чотирьох років, після чого продовжив освіту вдома під керівництвом старшого брата Юлія, який на той час закінчив 

університет. Брат відіграв величезну роль в духовному становленні Буніна. Він познайомив його з основами психології, філософії та інших наук.

Іван Бунін рано почав відкривати для себе Україну. Ще хлопчиком він прочитав повісті Миколи Гоголя «Старосвітські поміщики» і «Страшна помста» - і був вражений: перед ним постав якийсь невідомий, екзотичний, привабливий, по-своєму навіть дивовижний світ. Через багато років (в 1953-му) Євген Маланюк напише, що Бунін «дуже глибоко відчував чарівність України».

 Два одруження Івана Олексійовича тут, в Україні, не принесли йому щастя. Про невінчану його дружину Варвару Пащенко багато тепер пишуть як про жінку, котра не зрозуміла бідність нареченого. Вона хотіла відразу все. У спогадах їхніх сучасників тон Пащенко суто практичний і обов’язковий до виконання.

Усе це відбувалося в полтавський період життя письменника. Юлій намагався стримати невінчаний шлюб, Іван Олексійович, щиро закоханий, тільки страждав. І все-таки Варвара Пащенко увійшла в історію бунінських безсмертних творів, як прототип «Темних алей», які він написав уже лауреатом Нобелівської премії.

Бунін і Варвара Пащенко переїхали в Полтаву в кінці серпня 1892 року. Юлій Олексійович взяв до себе в Управління молодшого брата, хоча спочатку там для нього певних занять не було. Тільки в січні 1893 року він отримав посаду бібліотекаря, - робота, яка лишала достатньо часу для читання, поїздок по губерніям, подорожей. 26 січня 1893 року він писав матері з Полтави: «Мои дела неопределенны. Может быть, поеду вскоре в Лубны, но скорее всего останусь библиотекарем в Управе. …»  

В Полтавському земстві групувалася інтелігенція, яка мала зв'язок з рухом 70-х і 80-х років. Часто вони збиралися в інших домах, «мечтали о возрождении радикального движения, даже строили планы этого возрождения, читали идейные книги и журналы». - пише Бунін у своїх спогадах.

В це середовище і потрапив І. О. Бунін. Вплив прогресивної інтелігенції розповсюдився і на газету «Полтавские губернские ведомости», в якій він вміщував свої художні твори і статті. Брати Буніни входили в редакцію газети. Роботу в бібліотеці Бунін згодом змінив на заняття статистикою.

В січні 1895 року Бунін залишив службу в Полтаві і поїхав в Петербург. Іван Олексійович неодноразово повертався в Полтаву, але не надовго.

У своїх мандрах по Полтавщині Бунін був свідком великого переселення селян в Уссурійський край. Мине багато років - і в романі «Тигролови» (1943 р) Іван Багряний опише життя нащадків тих відчайдушних українців. Характерною є навіть хронологія в «Тигроловах»: перша сім'я багряновскіх Сірко переїхала на Далекий Схід в кінці 1880-х. Ось як несподівано зустрілися герої оповідання Івана Буніна «На край світу» і роману Івана Багряного «Тигролови»!

Полтава і полтавці залишили глибокий слід у пам'яті Буніна на все життя. Про це засвідчують розділи його роману «Життя Арсєньєва». Цей твір вийшов окремою книгою 1930 року в Парижі. К. Паустовський оцінив книгу, як одне з найчудовіших явищ світової літератури. За цей роман у 1933 році Бунін був удостоєний Нобелівської премії. Значну частину грошової винагороди він роздав письменникам, які терпіли нестатки.