«Сонячна машина» В. Винниченка – перший український науково – фантастичний роман

 

Володимир Кирилович Винниченко широко відомий як видатний письменник, творець нової української прози і яскравий політичний діяч часів революції та громадянської війни. Але якщо його літературні заслуги безперечні для усіх, то роль, яку він відіграв у політичній історії України, оцінюється по-різному, залежно від ідейно-політичних симпатій авторів, які про нього писали. Зрозуміло одне: уявити собі укра­їнську історію початку XX століття без його постаті неможливо.

Перший літературний твір Володимира Винниченка - оповідання «Сила і краса» (згодом автор змінив назву на «Краса і сила») з’явився восени 1902 р. на сторінках журналу «Киевская старина». Наступні твори склали першу збірку «Краса і сила» (1906), до якої увійшли оповідання «Заручини», «Контрасти», «Антрепренер Гаркун-Задунайський», «Голота», «Біля машини», «Мнімий господін». Рання проза Винниченка суттєво розширила тематику української літератури, показавши різні верстви суспільства та гострі соціальні контрасти. Ці та інші твори викликали схвальні відгуки І. Франка, Лесі Українки, С. Єфремова, М. Коцюбинського та ін. Загалом Володимир Винниченко написав близько ста творів малої прози, зокрема такі новели як «Суд», «Боротьба», «Честь», «Студент», «Солдатики», «Федько-халамидник», «Кумедія з Костем», «Хто ворог?», «Раб краси», «Глум», ««Уміркований» та «щирий»», «Таємна пригода», «Талісман» тощо. 

Для новелістики Володимира Винниченка характерний жанр соціально-психологічного оповідання з динамічною фабулою, в основі якої лежить якась пригода, часто сповнена таємниць. Важливу роль у структурі сюжету відіграє випадок, який забезпечує динаміку дії. Зазвичай письменник ставить героя в екстремальну ситуацію вибору, показуючи парадоксальність та непередбачуваність людської поведінки, коли протягом невеличкого епізоду персонажі зазнають несподіваних метаморфоз.

З 1907 р. у творчості письменника починається новий етап. Письменник створює новели, романи та п’єси, у яких досліджує питання моралі й таємниці людської психіки. Період 1907-1912 рр. став зоряним часом драматургії Володимира Винниченка, коли з’явилися такі п’єси, як «Дизгармонія» (1906), «Щаблі життя» (1907), «Великий Молох» (1907), «Memento» (1909), «Чужі люди» (1909), «Базар» (1910), «Брехня» (1910), «Чорна Пантера і Білий Ведмідь» (1911), «Гріх» (1919) та ін.

Гострота п’єс В. Винниченка знаходила щирий відгук серед широкого кола глядачів, які шукали відповіді на актуальні питання часу. П’єси «Брехня», та «Чорна Пантера і Білий Ведмідь» з успіхом ішли майже в усіх кращих столичних театрах Європи.

Творчість Володимира Винниченка розвивалася переважно в річищі реалізму, який на початку XX ст. набув нових рис під впливом модернізму. Цей стиль дістав назву «неореалізм». Неореалізму властива більша увага до глибин психології пересічної людини, коли письменника більше цікавлять внутрішні конфлікти персонажів, ніж боротьба із зовнішніми обставинами. Суттєвим чинником розкриття характеру став детальний самоаналіз персонажа, тому важлива роль в структурі неореалістичного твору відводиться внутрішньому мовленню героїв.

У Берліні в 1922-1923 рр. В. Винниченко написав «Сонячну машину»,

яка стала першим в українській літературі утопічним і фантастичним романом. Попри усі численні недоліки (наївність і примітивізм наукової гіпотези та прогнозів соціально-політичного розвитку суспільства, вигаданість і необґрунтованість наслідків експерименту, відсутність більш менш реальної альтернативи «капіталістичній моралі» окрім анархічних ідей зникнення держави, грошової економіки та суспільних інститутів тощо), у свій час роман мав нечуваний успіх серед читачів і витримав в Україні з 1928 по 1930 рр. три перевидання. «Сонячну машину» також загалом прихильно зустріла тогочасна українська критика (О. Білецький, М. Зеров та ін.), відзначивши такі позитивні сторони твору, як гостроту сюжету, динамізм розповіді, широту охоплення суспільних тенденцій життя, елементи кінематографічності тощо.

Праця над романом розпочалася й завершилася письменником за межами Вітчизни - України, яку він вимушений був залишити у 1920 році через не сприйняття політики подвійного стандарту діячів комуністичної партії й уряду збільшовиченої Росії, які проголошували привабливі лозунги братерства й рівності між народами, а насправді керували державою за допомогою терору, жорстокого переслідування і фізичного знищення “інакомовних”.

Події “Сонячної машини” відбуваються в Німеччині – країні з розвиненим капіталом, банківською системою, робочою і суспільно-громадянською дисципліною й болісним переживанням поразки в першій світовій війні та намаганням відновити свою фінансову і промислову могутність. Лихоманкою нагромадження капіталу охоплено все німецьке суспільство, особливо промисловці, фінансисти, які оволодівають і владою. Народ, його життя їх абсолютно не бентежить. Фінансовий олігарх Фрідріх Мертенс прямо заявляє, що “Закон цифр могутніший за закони природи й гуманності”, а тому, мовляв, хто всесильний, могутній, тому повинна належати і влада. Влада і цифра неподільні, і кожна людина в такому суспільстві є лише цифрою. Сам Мартенс теж є не людиною, а цифрою, щоправда, цифрою не простою, а багатозначною. У досягненні владної мети, як і особистого життя, він завжди надає перевагу розрахункові, цифрі. Саме з розрахунку він одружується з красунею Елізою, щоб до своїх капіталів і влади додати ще й графський титул. Фрідріх Мертенс є типовим представником не лише німецького, а й всесвітнього промислово-фінансового капіталу, помислами і вчинками якого оволоділи розрахунок та цифра і вийти за їх межі він неспроможний.

Інші персонажі роману, доля яких щільно пов’язана з діяльністю Мертенса, теж німці. Це – граф Еленберг, князь Альбрехт, брати Штори – Рудольф, Макс, Ганс. Характери у них типово німецькі: розрахункові, передбачливі, точні. Але на відміну від Мертенса вони виявляють людські якості, вболівають за людей праці, за населення держави, а принцеса Еліза наділена ще й почуттям переживання і сильного кохання. У змалюванні образної системи В. Винниченко йде за експресіоністами, які вимагали від мистецтва “оголеної тенденційності, різких контрастів…” вибухової “ виразності слова та образу”.

Володимир Винниченко вважається однією з найяскравіших постатей в українському літературному процесі XX ст. Творчість письменника суттєво розширила ідейно-тематичні та жанрово-стильові обрії нашої літератури, вплинувши на подальший розвиток прози та драматургії, ввела українську літературу до світового контексту як її реальну діючу складову.

«Винниченко у своїх творах, як мало хто з сучасників, зобразив національну й соціальну неволю українського народу як органічну єдність його трагедії. Він створив ґалерею безсмертних персонажів, які відчули ганьбу цієї неволі й оголосили їй війну. Він умів схоплювати соціальні контрасти й конфлікти своєї доби, розкривати її болючі рани, скидати маски з лицемірів і фарисеїв, розкривати брехню, безчесність, нелюдяність, таврувати людські пороки (занепад моралі, людської гідності, злочинство, розпуста). Він, найбільший наш людинознавець, умів, як мало хто, зобразити людські страждання, оголювати душевні рани, розкривати таємні нестерпні муки людини й бачити такі глибини трагедій і катастроф, яких наша література ще не знала. Він умів у нашому житті, у нашій літературі зосереджувати свою творчу увагу на багатьох вічних, загальнолюдських проблемах і тим витягав нашу літературу на великий світовий тракт.

Як письменник-гуманіст Винниченко глибоко вірив, що в людині, в людській спільноті цілої нашої плянети, переможе добро, правда, щастя. Він пристрасно до самої смерти вірив, що людство вийде з сучасної прокажельні на радісний шлях сонцеїзму і вселюдського узгодження. Ідея людського щастя на Землі проймає всю його творчість від перших оповідань і романів до останніх і досі не друкованих ще творів».

Книга Володимира Винниченка «Сонячна машина» чекає на Вас в бібліотеці – філії №2 ПМТГ.