Івченко Михайло Євдокимович - письменник з особливою долею

 

Івченко Михайло Євдокимович –  письменник з особливою долею

 

 Народився 28 липня (9 серпня) 1890 року в селі Никонівка Прилуцького повіту Чернігівської області в сім’ї селянина.

Про свій родовід письменник згодом напише так у спогадах: «Батьки мої походять із  козаків, із тих недобитків давньої гетьманщини що по всіх змаганнях тихо посіли собі сотнями на землі хліборобствувати». І, немов віщуючи майбутні звинувачення, відповість своїм запопадливим опонентам: «Деякі спритні критики з цього дрібного факту хотіли б зразу залучити мене до куркулів. Але мені доведеться їх прикро розчарувати. В батька мого було 9 десятин землі на 9 душ родини. Отже, як не мудруй, а далі звичайнісінького середняка не дістанешся».

Закінчив церковнопарафіяльну, потім учительську школу. За розповсюдження нелегальної літератури потрапив під нагляд поліції. 

1907 року виїхав на Кавказ. У Ставрополі-Кавказькому  працював у редакції місцевої газети, у статистичному бюро. Тут розпочав літературну діяльність, надрукувавши новелу «Їх було троє» в газеті "Кубанський край" (1910). Згодом переїхав в Україну, екстерном закінчив Московську землеробську школу, після чого вступив на службу в Полтавське земство.

Учасник Першої світової війни.

На початку 1920-х редагував сільськогосподарські журнали в  Харкові  та  Києві. Входив до  літературних об’єднань "Музагет",  Аспис, був помітним учасником літературних дискусій. Та після 1925 року відійшов від активного громадського життя і зосередився на творчій роботі.

Літературну працю розпочав М. Івченко ще до революції з 1910 року оповіданнями (автор зве їх новелами) з сучасного життя. В 1919 p. друкується перша збірка його оповідань "Шуми весняні", а вслід за нею йдуть ще збірки: "Імлистою рікою" (1926), "Землі дзвонять" (1928) і "Робітні сили" (1929) та розкинені по різних журналах оповідання і драматичні спроби.

М. Івченко — це людина, що не могла примиритися з совєтською дійсністю 20-их і 30-их років. Тому не має в нього мети закріплювати здобутки революції. В цілій низці оповідань представив він революційну суматоху з усіма її страхіттями: розколом селянського побуту, руїною родинного життя, злиднями, голодом.

У вересні 1929 письменника було заарештовано. В архіві Михайла Івченка збереглися нотатки дружини, теж письменниці, Людмили Коваленко-Івченко: «Прийшли трусом по 12 годині 14/ХІ, а пішли. Забравши Михайла Євдокимовича. О 4 годині ранку 15/ХІ… прокурор Крайній сказав мені, що його звинувачують за участь в контрреволюційній організації Союз визволення України…»

Михайло Івченко в громаді 45 науковців, педагогів, священнослужителів, письменників потрапив до числа підсудних по сфальсифікованому процесу СВУ, що відбувся в Харкові з 9 березня по 19 квітня 1930. Під психологічним тиском на попередньому слідстві письменник «зізнався»: «Я виражав антирадянські ідеї, і в деяких творах є в мене націоналістичні  моменти й ідеї». Погодився також із висновком суду, що літературну діяльність він використав як «трибуну для проведення антирадянської агітації, зокрема для запровадження ідей СВУ».

Та навіть за таких умов у вироку суду в справі Спілки визволення України було зазначено: «Вважати присуд Івченкові за умовний». Його в числі дев'яти підсудних було звільнено з-під варти, встановивши іспитовий термін у три роки.

Але, переживши сильну психологічну депресію, письменник довго не міг повернутися до творчості. Та й узявшись за перо, нічого не зміг опублікувати з написаного. В його архіві залишилися рукописи оповідань, повісті, кіносценарію, роману, спогадів, подорожніх нотаток. А ще — переклади. Зокрема, улюбленого Рабіндраната Тагора, з яким листувався в середині 20-х років. Переклав роман Джона Ерскіна "Хатнє життя Гелени Троянської" (The Private Life of Helen of Troy), п'єсу Бернарда Шоу "Лікарева Дилема" (у 5-му томі творів письменника).

1934 року після розстрілу Г. Косинки, Д. Фальковського, О. Влизька, К. Буревія, після арешту Є. Плужника, М. Куліша, В. Підмогильного, В. Поліщука й інших письменників, Михайло Івченко під приводом лікування виїхав до Москви, а звідти — на Кавказ. Працював у  Владикавказі агрономом-економістом на селекційній станції, а з березня 1939 року — викладачем англійської мови в сільськогосподарському інституті. Влітку того ж року інкогніто приїздив в Україну, побував у рідних на Чернігівщині, провідав сім'ю у Києві.

19 жовтня 1939 року його брат Філарет, який жив із матір'ю у Никонівці на Чернігівщині, одержав телеграму про раптову смерть Михайла Івченка від сибірки.

Михайло Івченко реабілітований посмертно.