«Святкуймо Івана Купала! Полтавські традиції»

(Краєзнавчий календар)

В ніч з 6 на 7 липня відзначають свято Купала. Здавна по всій Україні святкували Купала, щоправда з певними відмінностями по регіонах. За радянського панування частина притаманних святу регіональних звичаїв відмерла, а на Полтавщині живе й досі.

Свято починалось з майстрування опудал Купала і Марени. На Полтавщині опудало Купала,в одних населених пунктах виготовляють із соломи, прикрашають його стрічками й намистом, а в інших замість солом’яного опудала саджають дитя, яке виконує роль Івана Купала. А Марен- виготовляють із гілок чорноклену, вишні, соломи.

Взявшись за руки, дівчата ходять навколо Купала й Марени та співають пісень. Основною темою цих хороводів є кохання. Чоловіки й жінки також сходяться на це видовище, але у співах участі не беруть.

Обов’язково розкладається велике вогнище, через яке стрибають дівчата і хлопці поодинці або парами.

Купальське вогнище, згідно з переказами, має велику магічну силу. Через купальське вогнище стрибають усі, проходячи таким чином своєрідний ритуал очищення. Тож вважалося, що коли дівчина та хлопець, які кохають одне одного, взявшись за руки, стрибають у парі через вогнище і їхні руки залишаються з’єднаними, то вони, побравшись, все життя проживуть разом.

Проте в цьому видовищі можна бачити й інший бік — спортивний. Кожний намагався стрибнути через вогнище якнайвище та якнайдалі, не забуваючи й про те, щоб стрибок був гарним. А в давнину, якщо жінка відзначила Івана Купала і не побувала біля вечірнього багаття, її вважали відьмою.

Після втоплення Марени дівчата тікають від хлопців до води, щоб ворожити («заворожувати вроду»). Вони дістають свічки, запалюють їх і, прилаштувавши до своїх вінків, пускають на воду. Поки вінки пливуть, дівчата йдуть понад річкою та співають:

Часто хлопці намагаються зловити вінки дівчат. Пари заздалегідь домовляються про те, яким буде вінок. Кожна дівчина плете його так, щоб можна було впізнати: вплітають яскраву свічку або велику квітку. Якщо хлопцю вдається зловити вінок коханої, діставшись до нього вплав чи на човні, це вважається доброю прикметою для їх подальшої спільної долі.

Згідно з народним повір’ям, якщо вінок пливе добре й гарно горить свічка, то дівчина вийде заміж, а якщо він крутиться на місці, — то ще дівуватиме, а як потоне — заміж не вийде взагалі. Якщо ж вінок відпливе далеко й пристане до якогось берега, то значить, що туди дівчина заміж піде.

На Полтавщині пущений на воду вінок переймає наречений дівчини, який хоче з нею одружитися.

 

За народним повір’ям, вінки, в яких дівчата беруть участь у святкуванні купальського свята, наділені цілющою силою. Тому в деяких селах Полтавщини дівчата при процедурі потоплення Мари знімали з голови вінки й розвішували на деревах, а дехто приносив їх додому й вішав у хаті чи господарській будівлі як засіб охорони від нечистої сили.

Існує повір’я про цвіт папороті, котрий нібито з’являється в купальську ніч. За легендою, папороть цвіте лише одну коротку мить найкоротшої у році ночі під Івана Купала. Здобути цю квітку досить важко, оскільки її береже від людей нечиста сила. Страхітливі народні перекази про її витівки використав у своєму оповіданні «Вечір напередодні Івана Купала» Микола Гоголь. Той, хто має цвіт папороті, може розуміти мову будь-якого створіння, може бачити заховані в землю скарби. Володар заповітної квітки також міг у ніч напередодні Івана Купала бачити, як ходять лісом дерева й стиха розмовляють між собою.