«Єдиний шлях – вперед : 120 років від дня народження Павла Трохимовича Кононенка, українського письменника»

   Павло Трохимович Кононенко народився в селі Михайлівці Попаснянської волості Новомосковського повіту на Катеринославщині.

Батько Павла був  машиністом  паровика у магната Родзянка. В родині було тринадцятеро дітей, тому батьки ледве зводили кінці з кінцями. Лише  коли старший син, Савва, пішов ковалювати, то і Павло  зміг закінчити Юр’ївське двокласне училище, після чого, в 1914 році, пішов у найми. Юнак працював кочегаром на паровику, був молотобійцем на холодовому заводі Магазінера в Павлограді. Коли сталася  революція, Павло Кононенко пішов воювати : «Час минав. Кілька років по тому Вихрів боєм сімнадцятий рік. І тоді я голодним із дому До Червоної Гвардії втік.» Службі в Червоній Армії Павло  Кононенко віддав більше двадцяти років.

Свій перший вірш він надрукував у газеті «Красная Армия» ще в 1927 році; на початку 30-х друкувався в часописах «Зоря», «Гарт» (вірші «Танк», «Похід з маневрів») та інших. Тоді ж вийшли три поетичні збірки: «Ми йдемо вперед» (1931), «В один голос» (1932), «Наступ» (1933).

Павло Кононенко належав до ЛОЧАФу (Літературного Об’єднання Червоної Армії та Флоту, в 1937 році його прийняли до Спілки письменників. Прагнучи вдосконалити свої знання з гуманітарних наук, він пішов навчатись до Московського літературного інституту ім. Горького, але закінчити його не встиг – «потрапив у круговерть остракізму і опинився в Сибіру», – писав він у своїй автобіографії. Ще дві книжки его поезій: «Незабутнє» і «Заради щастя» з’явилися лише через двадцять сім років .

 Як «участника украинской контрреволюционной националистической организации, ставившей своей задачей уничтожение социалистического строя, и участника военно-фашистского заговора», Павла Кононенка  було на 10 років позбавлено волі у ВТТ із позбавленням прав строком на 5 років. На той час у письменника була вже не маленька сім’я: «жена Кононенко Мария Соломоновна, 36 лет, домашняя хозяйка; сын – Кононенко Анатолий Павлович, 9 лет; дочь – Кононенко Юлия Павловна, 7 лет; сын – Кононенко Валерий Павлович – 1 ½ года» (із матеріалів слідства).

Тільки 16 років потому, вже після смерті Сталіна, Павло Кононенко із скаргою від 11 квітня 1954 року звернеться до Голови Ради Міністрів СРСР Маленкова Г.М., в якій намагається виправдатися. На цей час він знаходився на поселенні у с. Пихтовка Новосибірської області.

На засланні Павло працював і  слюсарем, і на кузні, а коли втратив працездатність, працював завідуючим сапоговаляльним цехом. Працював добре, що і відзначали в таборі. Зберігся вірш, у якому поет, як у давнину Овідій, сумує за Україною: «Струмок біжить в долину – Янтарна течія. Далеку Україну Згадав сьогодні я. Дорогою стрімкою Струмок прямує вдаль. І я іду тайгою, Тамуючи печаль.»

23 мая 1953 г. Марія Семенівна, дружина Павла Кононенка написала лист на ім’я Голови Ради Міністрів СРСР  Маленкова Г.М. з проханням «разрешить мужу вернуться в родной дом к своей семье. Муж по состоянию здоровья работать не может, ему уже 53 года, мне же, имея семью (два сына) и небольшой заработок, невозможно оказывать помощь мужу» (із матеріалів слідства). І лише через рік, після ще декількох листів, які  Павло Кононенко написав на ім’я можновладців з проханням переглянути його справу, 25 жовтня 1954 року Центральна Комісія з перегляду справ на осіб, що були засуджені за контрреволюційні злочини та перебували у таборах; колоніях і тюрмах МВС СРСР та знаходилися у засланні на поселеннях, вирішила: «Постановление Особого Совещания при НКВД СССР от 27 декабря 1941 года в отношении Кононенко Павла Трофимовича отменить, дело на основании п. «б» ст.. 204 УПК РСФСР в уголовном порядке прекратить, Кононенко П.Т. от ссылки на поселении освободить».

До літературної творчості письменник повернувся вже у 50-х роках після реабілітації. Був, як сам гірко жартував, «поетом без книжок», бо ж після арешту все його творче надбання знищили, але він не опустив руки, не зневірився.

Включився у журналістську роботу, працював з обдарованою молоддю, писав. 1960 року вийшла невеличка книжечка «Незабутнє», через рік – «Заради щастя», згодом – «Гостра могила», «Гомін у хащі». Поетична збірка Павла Кононенка «Осінні акварелі» побачила світ 1970 року. Через рік,14 березня 1971 року, його не стало.

 Більш детально: http://younglibzp.com.ua/pavlo-troximovich-kononenko-do-120-richchya-vid-dnya-narodzhennya-ukra%D1%97nskogo-pismennika/