Особлива та непересічна Ніна Бічуя

 

Бічуя Ніна Леонідівна – письменниця, прозаїк, перекладач, журналістка та член Національної спілки письменників України. 

Народилася 24 серпня 1937 року в Києві але більшу частину життя проживає у Львові. Дитинство припало на важкі воєнні та післявоєнні роки.

У 1958 році закінчила факультет журналістики  Львівського  державного  університету  ім. Івана Франка,  де і сформувався її письменницький талант.

Протягом 1989 – 1997 років була на журналістській роботі як редакторка газети «Просвіта». Працювала завідувачем літературної частини та модельєром Львівського театру юного глядача.

Від 1999 року – викладачка кафедри театрознавства та акторської майстерності факультету культури і мистецтв ЛНУ ім. Івана Франка. Провідний редактор театрального журналу "Просценіум".

Письменниця має багато титулів, серед яких вирізняється «королева української прози» (за Валерієм Шевчуком). Видані нещодавно її новели та візії, написані в різні роки і зібрані у книзі «Великі королівські лови», підтверджують висновок. Це проза елітарна, глибока, випробувана часом.

Ніна Бічуя — письменниця, творчість якої репрезентує українську літературу протягом кількох десятиліть. Талант справжнього майстра художньої прози засвідчують збірки повістей та оповідань «Дрогобицький звіздар», «Квітень у човні», «Родовід», «Десять слів поета», «Бенефіс», «Землі роменські», а також новели, вміщені у періодиці та антологіях.

Ніна Бічуя пише вишукано і просто водночас. Загальнолюдські цінності, морально-етичний кодекс — аксіологічний орієнтир письменниці.

Вона не йшла на компроміси навіть тоді, як у 70-80-ті роки ХХ століття розкривала теми ідеологічно заангажовані чи ті, що стосувались нашої історії. 

Кожен текст – це уривок нашої історії, фіксований у конкретних іменах Ю. Дрогобича («Дрогобицький звіздар») чи легендарних князів Київської русі («Королівські лови»); українського іконописця («Сотворіння тайни»), лірично виписаний авторкою. Іншою історичною моделлю є фрагменти оповідання «Камінний господар», де письменниця повертається до «кривого дзеркала» української історії радянського періоду. Камінний господар, що символізує Сталіна, його владу і паралельно трагічні картини голодомору, «доби всенародного страху» та «культивування того страху» репрезентовані авторкою у триєдиному вимірі дійсності (досвід батька, власний досвід героїні та досвід народний).

Новели Ніни Бічуї – оригінальні зразки жіночого письма з центруванням образу жінки чи дівчинки, погляду на світ очима жінки, через призму «жіночого досвіду», емоцій, переживань, зрештою, середовища, яке оточує (наприклад, повісті «Репетиція», «Бенефіс»). 

Письменниця добре знає дитячу психологію, вміє писати цікаво і захоплююче про те, що хвилює дітей та підлітків. Серед книг, адресованих дитячій та юнацькій аудиторії  є й книги: «Канікули у Світлогорську», «Шпага Славка Беркути», «Звичайний шкільний тиждень», «Яблуня і зернятко».

Прозові тексти письменниці виходили в перекладі болгарською, польською, німецькою, російською та іншими мовами.

Лауреатка премії ім. Б. Лепкого (2005). Кавалер Ордену Усмішки (2007) – міжнародної літературної нагороди, яку присуджують діти. Свого часу кавалерами цього ордена стали Іван Павло II,  Далай Лама, Мати Тереза, Астрід Ліндгрен…

Нині ім’я Ніни Бічуї (нар. 1937 р. у Києві) менш відоме, ніж багатьох інших письменників її покоління, – але це зовсім не через якість текстів, а радше тому, що вже понад 20 років львівська авторка зосереджується не на художньому письмі для дорослих, а на перекладах із польської (перекладала, зокрема, Ольгу Токарчук, Єву Островську, Яцека Бохенського, Людвіка Єжи Керна) та на редагуванні.

Художній світ Ніни Бічуї – це особливий світ, в основі його – духовний світ людини:  багатогранний,  дивовижний, незбагненний.  У душах її ліричних героїв зійшлося минуле і майбутнє – там тривають гарячі суперечки,  щоденно, щохвилинно творяться шедеври див – часто ніким не помічені.  Своїх персонажів письменниця ставить перед проблемою життєвого вибору.