Поетичні збірки в подарунок від учасників "Творчого ковчегу ПОЛТАВА"



Інна Снарська українська письменниця, журналіст. Лауреат літературно – мистецьких  премій  імені  Олени Пчілки, Івана Котляревського, Василя Симоненка, Панаса Мирного, Леоніда Бразова. Інна Снарська  - учасниця та лауреат всеукраїнських та міжнародних фестивалів, телерадіопрограм «Калинові острови», «Мій рідний край», «Перемогли разом»,  автор та режисер близько 300 художньо – публіцистичних  передач і документальних фільмів. 

 Увазі читачів авторка представляє різноманітні грані своєї творчості – ряд текстів на межі поезії та прози.

                                                                             Весна

В твої обійми падаю, як в ніч,

Як у ріллю травневу зерня жита,

Не відштовхни мене, а пригорни,

Нам хліб пекти і довго – довго жити.

Ми сядемо на покутті за стіл,

І віхола не владна вже над нами.

Весною оживає навіть Стікс,

Який мандрує темними світами.

Моїх причалів мужній капітан…

Зігрієш руки в золоті волосся.

І в пригорщах невтолених світань

Горіхів принесеш мені волоських.




Від збірки до збірки поетеса Юлія Манойленко у своїй поетичній  творчості стає все виразнішою. Намагання філософськи  осмислити і через образи виразити власне, як митця, ідейно – світоглядне сприйняття дійсності – як минулої, так і нинішньої, характерне для її творчості. Особливо це помітно у збірці «Слідами смальти».

ЇЇ поезія беззаперечно стає унікальним явищем в українській літературі. «Я почала писати Україну», - заявляє поетеса уже  з першого  рядка заголовного вірша – одного  з програмних , яким починається збірка. «Я  - українка до подиху  й до болю», - пояснює внутрішню суть  своєї творчості. А все тому, що гостро  відчуває в собі тяглість до землі, яка її зродила і з джрел якої  щедро  п’є снагу творчості: «Люблю землицю предковічну І біль солоний, як трава…».

Тема України, рідної землі, багатостраждального народу одна з провідних у творчості поетеси.

З глибини її серця виривається національна сутність, яка визначає її долю й можливості: «Я – українка, я вірою сильна». Сильна вірою у свою приналежність  до українського роду, коріння якого сягає у давні віки.

Я – українка до подиху й болю,

В сутінках ночі, у радості дня.

Тоді, коли сяють у росах  красолі,

Тоді, коли вперто сідлаю коня.

Може, для когось смішна я і дивна,

З Господом серце моє гомонить.

Я – українка, я вірою сильна,

В кому вплітаю суцвіття століть.

Травами легко ступаю босоніж

І по стерні не боюся пройти.

Стелить сувої погідне осоння,

Де калинові постали мости.



Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Всесвітній день журавля

4 найпопулярніші квітки осені

«Зниклі птахи та тварини України»