Поетичні збірки в подарунок від учасників "Творчого ковчегу ПОЛТАВА"
Інна Снарська українська письменниця, журналіст. Лауреат літературно – мистецьких премій імені Олени Пчілки, Івана Котляревського, Василя Симоненка, Панаса Мирного, Леоніда Бразова. Інна Снарська - учасниця та лауреат всеукраїнських та міжнародних фестивалів, телерадіопрограм «Калинові острови», «Мій рідний край», «Перемогли разом», автор та режисер близько 300 художньо – публіцистичних передач і документальних фільмів.
Увазі читачів авторка
представляє різноманітні грані своєї творчості – ряд текстів на межі поезії та
прози.
В твої обійми падаю, як в ніч,
Як у ріллю травневу зерня жита,
Не відштовхни мене, а пригорни,
Нам хліб пекти і довго – довго жити.
Ми сядемо на покутті за стіл,
І віхола не владна вже над нами.
Весною оживає навіть Стікс,
Який мандрує темними світами.
Моїх причалів мужній капітан…
Зігрієш руки в золоті волосся.
І в пригорщах невтолених світань
Горіхів принесеш мені волоських.
Від
збірки до збірки поетеса Юлія Манойленко у своїй поетичній творчості стає все виразнішою. Намагання
філософськи осмислити і через образи
виразити власне, як митця, ідейно – світоглядне сприйняття дійсності – як
минулої, так і нинішньої, характерне для її творчості. Особливо це помітно у
збірці «Слідами смальти».
ЇЇ
поезія беззаперечно стає унікальним явищем в українській літературі. «Я почала
писати Україну», - заявляє поетеса уже з
першого рядка заголовного вірша –
одного з програмних , яким починається
збірка. «Я - українка до подиху й до болю», - пояснює внутрішню суть своєї творчості. А все тому, що гостро
відчуває в собі тяглість до землі, яка її зродила і з джрел якої щедро
п’є снагу творчості: «Люблю землицю предковічну І біль солоний, як
трава…».
Тема України, рідної землі, багатостраждального народу
одна з провідних у творчості поетеси.
З глибини її серця виривається національна сутність, яка
визначає її долю й можливості: «Я – українка, я вірою сильна». Сильна вірою у
свою приналежність до українського роду,
коріння якого сягає у давні віки.
Я – українка до подиху й болю,
В
сутінках ночі, у радості дня.
Тоді,
коли сяють у росах красолі,
Тоді,
коли вперто сідлаю коня.
Може,
для когось смішна я і дивна,
З Господом
серце моє гомонить.
Я –
українка, я вірою сильна,
В кому
вплітаю суцвіття століть.
Травами
легко ступаю босоніж
І
по стерні не боюся пройти.
Стелить
сувої погідне осоння,
Де
калинові постали мости.
Коментарі
Дописати коментар