Найвидатніший український історик - М. Грушевський

 

Найвидатніший  український  історик – Михайло Грушевський

(до 155-річчя від дня народження)

 

29 вересня цього року виповнюється 155 років від дня народження Михайла Сергійовича Грушевського, який увійшов до історії українського народу як найбільший український літописець усіх часів, автор модерної історії українського народу, педагог, організатор науково-дослідницьких установ, видатний політичний діяч і державник, невсипучий борець за відновлення української державності.

Народився в м. Холм (нині Хелм, Польща) в сім’ї вчителя гімназії, організатора народної освіти, автора “Первой учебной книги церковно-славянского языка”. Рід батька походив від козаків Грушів, рід матері – греко-католицьких священиків Опуцкевичів.

          Під час навчання в Тифліській гімназії у 1880-1886 рр. почалося свідоме захоплення українською історією та літературою, пошук свого місця у справі служіння Україні. 

З 1886 року Михайло продовжує здобувати освіту на історико-філологічному факультеті Київського університету.

Грушевський отримав посаду професора першої на українських землях кафедри історії України у Львівському університеті. Десятилітня доба Михайла Грушевського у Львові – це курси лекцій в університеті, це створення власної історичної наукової школи, це напружена праця в Науковому товаристві імені Шевченка, яке завдяки організаторському таланту вченого по праву мало статус нетитулованої Української академії наук.

         Вершиною наукової діяльності М. Грушевського стала реалізація його мрії ще з київських студентських часів – написання суцільної історії України. Перший том фундаментальної "Історії України-Руси" побачив світ у 1898 році. В основу цієї праці була покладена розроблена автором історична схема самостійного розвитку українського народу від найдавніших часів. Послідовники Грушевського назвуть його "Історію України-Руси" метрикою українського народу, поставивши в один ряд з Шевченковим "Кобзарем". Грушевський здобув заслужений авторитет провідника українського руху, а отже став небезпечною особою для урядових кіл. З початком І світової війни повертається до Києва, де відразу ж був заарештований.           

Лютнева революція у Петрограді дала Грушевському волю.
4 березня в Києві утворюється Центральна рада, яка взяла на себе функцію центрального органу руху українського громадянства за "своє право і втрачені вольності".   М. Грушевського заочно обирають головою Центральної ради.

12 березня 1917 р. він повертається з Москви до Києва і  
14 місяців, протягом яких існувала Центральна рада (з березня 1917-го по 1918 p.), М. Грушевський був її незмінним головою - першим спікером першого українського парламенту.

10 червня 1917 р. Центральна рада першим своїм Універсалом проголосила автономію України у складі Російської федеративної республіки, а 15 червня обрала і затвердила перший український уряд на чолі з В. Винниченком.

Михайло Сергійович – головна дієва особа тогочасного українського політичного життя. Без його участі не відбувалося практично жодне масштабне зібрання. Надавав великого значення конституційному процесові. Під його керівництвом розроблялася Конституція УНР, прийнята 29 квітня 1918 року. 

Центральна рада обрала Михайла Грушевського Президентом Української Народної Республіки, започаткувавши інститут президентства у нашій країні.

Після гетьманського перевороту відійшов від активної політичної діяльності. Розробив концепцію Української академії наук як асоціації вчених і восени 1923 р. М.С. Грушевського обирають дійсним членом Всеукраїнської академії наук (ВУАН).

Атмосфера репресій 1930-х pp. не оминула і його. Дедалі ширше почала розгортатися кампанія проти історичної школи, яку він створив. Ученого заарештовують, звинувачують в антирадянській діяльності та організації "Українського національного центру", проте через деякий час відпускають і забирають з Києва до Москви.

З березня 1931 року Грушевський перебував у Москві у “відрядженні” під пильним наглядом репресивних органів. Архівні джерела свідчать, що тотальне стеження за вченим органами ГПУ–НКВД розпочалося від перших днів повернення в Україну і завершилося арештом у березні 1931 року за звинуваченням у керівництві т. зв. “Українським національним центром”. Через короткий час після допитів у Харкові Грушевського звільнили. Відкритий судовий процес так і не відбувся. Документів, що дозволяють однозначно з’ясувати обставини та пояснити мотиви звільнення вченого, на сьогодні не виявлено.

Помер Михайло Грушевський у Кисловодську після хірургічних операцій. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

         Мабуть, у світовій практиці не знайдемо долі, аналогічної долі як самого Михайла Сергійовича Грушевського, так і його творчості, у тому числі його праць.

         Автор понад двох тисяч праць, талановитий професор-педагог, видатний історик, дослідник літератури та інших видів мистецтва, письменник, перекладач, етнограф, соціолог, публіцист, лідер впливових в Україні демократичних партій і перший президент Української Республіки, керівник славнозвісного Наукового товариства імені Т. Шевченка у Львові, Українського наукового товариства в Києві та «Літературно-наукового вісника», газет, журналів, один з фундаторів Української Академії наук, автор десятитомної «Історії України-Руси» та історії запорізького козацтва — Михайло Грушевський на ниві освіти, науки, культури, громадсько-державної діяльності дістав не лише загальнонаціональне, а й міжнародне визнання.

Можливо, варто звернутися до праць Михайла Грушевського зараз, коли ми намагаємося побудувати незалежну демократичну правову Українську державу.

Цитати Михайла Грушевського:

1. “Завдяки історичній пам’яті людина стає особистістю, народ – нацією, країна – державою”.

2. “Ця стадія українського життя, в яку ми ввійшли, вимагає високого морального настрою, спартанського почуття обов’язку, певного аскетизму і навіть героїзмі від українських громадян...”

3. “Український народ належить до ...європейського кругу не силою тільки історичних зв’язків..., а й самим складом народного характеру”.

4. “Покоління, яких жде Україна тепер, повинні бути людьми діла реального, практичного – спеціалісти-адміністратори, фінансисти, економісти, знавці військового і морського діла, техніки...”

5. “І у нас повинно стати тепер ... прикметою невихованости людини все, що різко розминається з демократизмом і ідеєю соціальної справедливости: нахил до розкішного життя, імпонування зверхнім багатством...”

6. “Тепер наше гасло – самостійність і незалежність”.

7. “Мусимо йти, бо спинити походу не можна”.

8. “Мусимо жертвувати всім, щоб урятувати найдорожче в цей момент: самостійність і незалежність нашого народу”.

9.  “Біда України у тому, що нею керують ті, кому вона не потрібна”.