Вірність історичній правді: революція 1917-1921 рр.

 

«ВІРНІСТЬ ІСТОРИЧНІЙ ПРАВДІ: РЕВОЛЮЦІЯ 1917-1921 РР.»

Україна має тисячолітню традицію державності – Русь, Галицько-Волинське князівство, Велике князівство Литовське, Козацька держава, державні утворення ХХ століття. Вона не була безперервною: під впливом зовнішніх (завоювання) та внутрішніх (міжусобиці) чинників українські території не раз потрапляли під владу держав-завойовниць, люди ставали їх підданими та об’єктами політики денаціоналізації.

Під час Української революції 1917–1921 років українцям вдалося відновити державу. Вона кілька разів змінювала назву і форму: Українська Народна Республіка (1917–1918), Українська Держава (Гетьманат, 1918), знову Українська Народна Республіка (доба Директорії, 1918–1921), Західноукраїнська Народна Республіка (1918–1919).

Революція була явищем загальноукраїнським. У всіх регіонах країни розвивався національний рух, створювалися та діяли українські органи влади, політичні партії та громадські інституції, відроджувалася культура.

Українська революція мала три етапи:

–  березень 1917 – квітень 1918 – утворення та діяльність УЦР, проголошення її Універсалів;

–  29 квітня – 14 грудня 1918 – правління гетьмана Павла Скоропадського;

–  грудень 1918 – листопад 1921 – встановлення влади Директорії УНР, розгортання та придушення масштабного повстанського руху.

Західні землі України розділили між сусідніми країнами – Польщею, Румунією, Чехословаччиною, куди вони ввійшли як інтегральні частини, без жодних особливих статусів. На решті земель УНР через збройну агресію більшовицької Росії було встановлено комуністичний (більшовицький) режим. Радянська влада мала незначну підтримку серед місцевих і спиралася на потужний репресивний апарат, а її функціонування було безпосередньо пов’язане з центром влади у Москві.

Імпульс державотворення та національного відродження, який дала Українська революція, був такий потужний, що російські більшовики змушені були з цим рахуватися. Для утримання влади протягом 1920-х років запровадили політику українізації, наслідком якої став підйом національної культури, часткове залучення українців до керівних органів. Створення Української Соціалістичної Радянської Республіки було вимушеною поступкою російської комуністичної влади українському національному рухові. УСРР мала деякі формальні ознаки держави (кордони, органи влади, символіку), проте не було головної – суверенітету. Відтак вона ніколи не була незалежною, ані у вимірі внутрішньої, ані тим паче зовнішньої політики.

Але українській політичній еліті не вдалося повною мірою втілити в життя ідею відродження державності. Це обумовлено не лише зовнішніми геополітичними чинниками, небажанням держав – переможниць у Світовій війні бачити Україну самостійною, а й проблемами внутрішнього характеру. Йдеться про недостатню консолідацію суспільних верств, гострі ідейні протиріччя політичної еліти, недооцінку значення збройних сил у захисті державного суверенітету, кволість мобілізаційних зусиль урядів, прорахунки у виборі стратегічних союзників.

Досвід самостійної соборної України відіграв вирішальну роль у подальшій визвольній боротьбі Українського народу. Розуміння здобутків революції та усвідомлення причин її поразки має стати важливим уроком для сучасної розбудови незалежної України. 

Щоб краще зрозуміти події, що відбувалися в цей період пропонуємо переглянути віртуальну книжкову виставку з одноіменною назвою.

 «ВІРНІСТЬ ІСТОРИЧНІЙ ПРАВДІ: РЕВОЛЮЦІЯ 1917-1921 рр.»

1.  Українська революція 1917-1921 років в ілюстраціях / упоряд. О.Кучерук. – Київ: Парлам. вид-во, 2019. – 200 с.: іл.

У виданні зібрано ілюстрації, які відтворюють розвиток і події Української революції 1917–1921 років, історію УНР доби Центральної Ради і Директорії, важливі миті життя Української Держави та Західноукраїнської Народної Республіки. До кожної фотографії подано тексти з тогочасної преси, документів, спогадів народу.

2.  Кучерук, О. Українська Центральна Рада: 1917-1918 роки. – Київ: ТОВ «Балтія-Друк», 2018. – 128 с.

Автор на основі архівних матеріалів,періодики, архіву архітектора Павла Альошина дослідив історію київського будинку по вулиці Володимирській, 57, в якому у 1917-1918 роках працював перший український парламент - Українська Центральна Рада. Книга містить велику кількість ілюстрацій, зокрема понад сто портретів членів Центральної Ради.

3.  Винниченко, В. Відродження нації. В 3-х частинах. Ч. 2.: Київ-Відень, 1920. – 328 с.

Частина ІІ. (Історія української революції {марець 1917 р. - грудень 1919 р.}Доба Центральної Ради.

4.  Винниченко, В. Відродження нації. В 3-х частинах. Ч. 3.: Київ-Відень, 1920. – 328 с.

Частина III.(Історія української революції {марець 1917 р - грудень 1919 р.} Доба Гетьманщини. Доба
Директорії. Доба Отаманщини.

5.  Новий довідник: Історія України. – Київ: ТОВ «Казка», 2005. – 736 с.

«Новий довідник: Історія України» подає відомості з історії нашої Вітчизни від найдавніших часів до сьогодення. Завдяки стислому, зро­зумілому текстові та оригінальній структурі користувачі зможуть швидко знайти вичерпну відповідь на багато питань з історичної проблематики.

6.  Брати Капранови. Мальована історія Незалежності України / Брати Капранови. – Київ: Гамазин, 2013. – 80 с.: іл.

Незалежність не впала з неба – державницька традиція живе на наших землях зі скіфських часів і фактично не переривалася до 1991-го. Короткий і зрозумілий виклад подій минулого разом із мальованими історіями дозволить читачам легко зорієнтуватися у такому складному питанні, як походження Української держави та боротьба за її встановлення, а пантеон героїв дасть приклад для наслідування.

7.  Солдатенко, В. Ф. Україна в революційну добу: Іст. есе-хроніки. У 4-х т.: Т. І. Рік 1917. — Київ: Світогляд, 2010.

У виданні робиться спроба в хронологічній послідовності відтворити розвиток історичних подій в Україні на переламному рубежі — в добу революцій 1917–1921 рр.
Перша книга присвячена 1917 року, протягом якого відбулися Лютнева й Жовтнева революції, розпочалася й набрала значних масштабів Українська національно-демократична революція. Розкривається взаємозв’язок, взаємовплив соціальних і національно-визвольних процесів, що останнім часом досліджуються здебільшого як самостійні, окремі об’єкти, порушуючи цілісність уяви про реальний досвід в усій його багатогранності й багатомірності.

8.  Сергійчук, В. Українські державники: Симон Петлюра. – К.: ПП Сергійчук М.І., 2009. – 568 с. 

У книзі розповідається про життя і діяльність Симона Петлюри (1879—1926), громадсько-політичного діяча, патріота, полум'яного борця за свободу й незалежність України, розбудову її державницьких інституцій. 

9.  Савченко, В.А.  Павло Скоропадський. – Харків: Фоліо, 2019. – 123с.: іл.

Павло Скоропадський (1873—1945) — останній гетьман України, діяльність якого пов’язана з бурхливими подіями епохи громадянської війни. Він активно сприяв розвитку економіки, науки, культури та освіти в Україні, виступав за відродження гетьманської держави. Проте його боротьба за вільну Україну позначена багатьма трагічними подіями. Лев Троцький називав Скоропадського українським Бонапартом, генерал Денікін — другим Мазепою. Ким же він був насправді? Відповідь на це запитання допоможе знайти книжка, при написанні якої автор використав архівні матеріали, документальні джерела, спогади учасників подій. 

10.  Кульчицький, С. Володимир Винниченко
/С. Кульчицький, В. Солдатенко. – Київ: Видавничий дім «Альтернативи», 2005. – 376 с.

Книга є першою політичною біографією одного із засновників УНР, видатного українського революціонера й великого письменника. Узагальнюючи досягнення вітчизняної науки та істориків діаспори, користуючись архівними документами, матеріалами преси, величезними за обсягом і тривалістю щоденниковими записами й усім творчим здобутком В. Винниченка, автори відтворюють постать і справи свого героя впродовж життя, показують його сильні та слабкі сторони. Могутня особистість В. Винниченка істотно позначилися на перебігу революційних подій 1917-1919 років. Велика увага в книзі приділяється періоду Української революції.