«Старий і море». Просто потрібно іти за своєю метою.

 

Першим підступом до створення повісті «Старий і море» був нарис «На блакитній воді. Гольфстрімський лист», опублікований 1936 року в журналі «Есквайр». У нарисі розповідалась історія рибалки похилого віку. Це був ніби ескіз сюжету повісті, який згодом збагатився життєвим і філософським змістом, доповнився новими деталями й подробицями.

До створення повісті Ернест Хемінгуей звернувся 1950 року і написав її під впливом високого натхнення, пов’язаного з його захопленням чарівною молодою жінкою Адріаною Іванчич. Закоханість додала письменникові творчих сил, сповнила жагою до літературної праці.

Хемінгуей говорив: «Я працював над повістю декілька років. Герой Сантьяго мені подобається більше  за інших персонажів. Я витратив вісімнадцять днів тільки для того, щоб відшліфувати й надрукувати повість на машинці». 17 лютого 1951 року письменник остаточно завершив роботу над повістю. Новий твір здобув схвальну оцінку друзів автора Чарльза Скрібнера, Аарона Хотчнера та інших. Повість була надрукована у травні 1952 року в журналі «Лайф» і через рік відзначена  найпрестижнішою  в Америці Пулітцерівською премією у розділі прози, автора нагородили медаллю за заслуги перед Американською Академією літератури і мистецтва. У 1954 році  «Старий і море» удостоївся  Нобелівської премії.

Повість Хемінгуея через побутову основу оповіді та повільний розвиток сюжету нагадує біблійну притчу. Одним із провідних  у творі  є мотив незвичайної риби, про яку так довго мріяв  і нарешті спіймав  старий рибалка. Спіймав, доклавши  для цього надлюдських  зусиль, але  його здобич відняли акули, і старий повернувся  додому  лише з обідраним скелетом риби. Деякий час Сантьяго вважав, що «тепер він переможений остаточно і безнадійно», бо для нього гігантська риба – це не тільки  сите спокійне життя, а й можливість  довести  всім, і в першу чергу, самому собі, що він ще на щось  здатен. Хемінгуей  сповна використав  у повісті  свій знаменитий «ефект айсберга», змалювавши  тільки видиму частину «льодової глиби». Видима частина  - двобій  старого  із силами  природи; у невидимій, підводній частині айсберга , криються роздуми автора про найважливіші проблеми життя: людина і суспільство, людина і природа, людина і Всесвіт.

«Історія рибалки  переростає в історію трагічної долі старого, приреченого життям  і суспільством на самотність жорстоку боротьбу за виживання». Автор, зображуючи ситуацію людини, яка, начебто, програла двобій  з Природою, однак, не вдається до песимізму. Людина має вірити у власні сили, зневіра  і песимізм  не допоможуть їй вийти із скрутного становища. За будь-яких обставин  не треба здаватися, не опускати руки, прагнути перемоги. Зрештою старий вийшов переможцем у жорстокій  битві за життя, за право зватися людиною.

Час не стоїть на місці і життя непередбачуване, ми не знаємо, яке майбутнє нас чекає. Але що б не трапилося, ми повинні бути сильними, ніколи не втрачати віри, надії, мети.

Ернест Хемінгуей у своїй повісті-притчі «Старий і море» вчить  йти до своєї мети і ні перед чим не зупинятися.