"Поет без каменю за душею" 90 років від дня народження Василя Симоненка

 

Василь Симоненко – один найяскравіших поетів покоління «шістдесятників». Провідними мотивами творчості Василя Симоненка є оспівування краси рідної землі, поетичні роздуми про долю свого народу, його минуле і майбутнє, сенс життя, призначення людини на землі, відповідальність кожного за все, що відбувається довкола.

Василь Симоненко прожив всього 28 років, з яких 10 років активно займався творчістю. За життя Симоненко написав сотні віршів. Офіційно друкувався поет неохоче, бо радянська влада вимагала від нього коригувати тексти. Більшість творів видавав самвидавом, завдяки чому і став відомим.

Народився Василь Симоненко 8 січня 1935 року в селі Біївці Лубенського району на Полтавщині. Хлопчика виховували мама і дід - батько покинув родину, коли сину був 1 рік. Дитинство Василя щасливим не було - як писав Олесь Гончар, "його дитинство чуло ридання матерів, що божеволіли від горя на фронтових похоронках, воно брело за ним скородити повоєнні поля, тяжко добувати хліб насущний". 

В школі майбутній поет вчився добре, попри те, що до неї доводилось йти пішки 9 кілометрів в один бік. Василь отримав золоту медаль і зміг самостійно вступити до Київського університету на факультет журналістики. Разом з ним навчалися майбутні митці Борис Олійник, Микола Сом, Юрій Мушкетик, Валерій Шевчук.

В університеті Симоненко почав писати вірші та вступив до літературної спілки. Довелося йому попрацювати у редакціях газет "Молодь Черкащини", "Робітнича газета", "Черкаська правда". У редакції "Черкаської правди" познайомився зі своєю майбутньою дружиною Люсею. Згодом у родини народився син Олесь. Саме своєму сину Василь згодом присвятить один з найвідоміших віршів "Лебеді материнства":

"Можна все на світі вибирати, сину.

            Вибрати не можна тільки Батьківщину".

Хоча писати Василь Симоненко почав у студентські роки. Однак за його життя видано лише збірку лірики "Тиша і грім" (1962) і казку для дітей "Цар Плаксій та Лоскотон". Допущені до друку твори поета проходили через радянську цензуру і "корегувалися" відповідно до комуністичної пропаганди.

Адже в своїх віршах окрім любові до Батьківщини автор часто критикував радянський устрій і ворогів української державності. Українська нація, був впевнений Симоненко - після тоталітарних жахів імперії, після геноцидів і голодоморів - посяде гідне місце в житті цивілізованого вільного людства.

                                    "Народ мій є! Народ мій завжди буде! 

                                     Ніхто не перекреслить мій народ!

                                    Пощезнуть всі перевертні й приблуди,

                                    І орди завойовників-заброд!

                                   Ви, байстрюки катів осатанілих,

                                   Не забувайте, виродки, ніде:

                                   Народ мій є!

                                   В його волячих жилах

                                   Козацька кров пульсує і гуде!" 

Поряд із творами  громадянської та інтимної лірики з-під пера Симоненка виходять сатиричні епітафії, байки, він пише віршовані жарти й казки для дітей.

Навесні 1960 року в Києві заснували Клуб творчої молоді. Його учасниками були Іван Драч, Алла Горська, Ліна Костенко, Василь Стус, Микола Вінграновський, Іван Світличний, Євген Сверстюк й Василь Симоненко. Він брав активну участь у роботі клубу, багато їздив по Україні, виступав на літературних вечорах.

Але у 28 років він помер.  Офіційною причиною його смерті є рак нирок. Проте існує версія, що Симоненка вбили, бо він "забагато знав".

У 1962 році він разом із колегами Аллою Горською та Лесем Танюком виявив місця, де було поховано жертв розстрілів НКВС – на цвинтарях у Биківні, Лук’янівському та Васильківському кладовищах на Київщині. Це стало трагічною подією в його житті – його було взято на облік до КДБ.

Влітку того ж 1962 року владою було підлаштоване звіряче побиття Василя Симоненка на залізничній станції ім. Шевченка (м. Сміла) у Черкаській області. Чоловік розказував друзям, що його сильно побили працівники КДБ, а всередині "ніби щось обірвалось." Після цього у нього почалися проблеми з нирками, через що він і помер. Василь Симоненко не дожив до 29-річчя менше місяця, помер у ніч проти 14 грудня 1963-го.

Під час похорону до рук друзів поета потрапили його щоденники й архів, але Симоненка в Україні не видаватимуть ще 15 років. У 1965-му поета висунуть на Шевченківську премію, однак отримає її Василь Симоненко лише через 30 років, в незалежній Україні – посмертно.

Деякі його вірші покладені на музику, Хоча писати Василь Симоненко почав у студентські роки. Однак за його життя видано лише збірку лірики "Тиша і грім" (1962) і казку для дітей "Цар Плаксій та Лоскотон". Допущені до друку твори поета проходили через радянську цензуру і "корегувалися" відповідно до комуністичної пропаганди.

Поряд із творами  громадянської та інтимної лірики з-під пера Симоненка виходять сатиричні епітафії, байки, він пише віршовані жарти й казки для дітей.

Навесні 1960 року в Києві заснували Клуб творчої молоді. Його учасниками були Іван Драч, Алла Горська, Ліна Костенко, Василь Стус, Микола Вінграновський, Іван Світличний, Євген Сверстюк й Василь Симоненко. Він брав активну участь у роботі клубу, багато їздив по Україні, виступав на літературних вечорах.

Але у 28 років він помер.  Офіційною причиною його смерті є рак нирок. Проте існує версія, що Симоненка вбили, бо він "забагато знав".

Під час похорону до рук друзів поета потрапили його щоденники й архів, але Симоненка в Україні не видаватимуть ще 15 років. У 1965-му поета висунуть на Шевченківську премію, однак отримає її Василь Симоненко лише через 30 років, в незалежній Україні – посмертно.

Запрошуємо всіх бажаючих познайомитись з книжковою виставкою по творчості Василя Симоненка, що організували працівники бібліотеки.