135 років від дня народження Зінаїди Тулуб

Доля постійно випробовувала мужність, стійкість і доброту Зінаїди Тулуб. Не здолавши її життєвими труднощами, вона прирекла її на муки словом. Її твори стали класикою антитоталітаризму, адже вона справді мала що розповісти.

Письменниця народилася 28 листопада 1890 року в родині інтелігентів. Батько – юрист і відомий російський поет Павло Тулуб. Дід – учитель у гімназії, член Кирило-Мефодіївського товариства. Мати, Єлизавета Василівна, навчала хворобливу дівчинку здебільшого вдома. У пріоритеті була французька мова, яку мати досконало знала й часто друкувала свої переклади в пресі.

У домі Зінаїди Тулуб часто бували письменники Олександр Купрін та Іван Бунін, що вплинуло на її перші літературні уподобання. За свідченнями, вона була закохана в Буніна, який дружив із її батьком і був старший на 20 років. Перші вірші Зінаїди помітно наслідували стиль Буніна.

До національної самоідентичності Зінаїда Тулуб прийшла поступово. Після закінчення історико-філологічного факультету Київського університету (1913) її світогляд докорінно змінила Українська революція 1917 року. Тоді письменниця переосмислила себе й усвідомила свою українську ідентичність. Успішно захистила дисертацію на тему «Взгляды Н. В. Гоголя на проблемы искусства в свете западноевропейских и русских философских теорий первой половины XIX века» й залишилася при Київському університеті – готуватися до професури.

Радянська влада цього їй не пробачила, що суттєво вплинуло на подальшу долю письменниці. Попри труднощі, Україна отримала авторку, чиї твори збагатили національну літературу. Тулуб також створила кілька сценаріїв і перекладала російською мовою французьких та українських авторів.

Зінаїда Тулуб починала як російськомовна поетеса, друкуючи вірші в київських виданнях. Після революції 1917 року вона швидко усвідомила себе українкою, що визначило її подальший шлях. У 1920-х працювала де завгодно, щоб прогодуватися, а з 1926 року повністю перейшла на літературну працю, зокрема спробувала себе в кіносценаріях, проте вони не були реалізовані.

У 1934 році Тулуб розпочала роботу над романом «Людолови» про добу Петра Сагайдачного. У центрі твору – постать жінки, яка долає життєві випробування. Саме з цього роману почалося формування українського культурного міфу про Роксолану. Попри популярність у вузьких колах, твір не став масовим, але відіграв фатальну роль у долі авторки.

4 липня 1937 року письменницю заарештували за вигаданим звинуваченням у «контрреволюційній діяльності». Допити супроводжувалися катуваннями. Тулуб засудили до десяти років ув’язнення з конфіскацією майна. Вона пройшла через Ярославську тюрму та Колиму.

1950 року їй оголосили другий вирок, знову за тим самим абсурдним обвинуваченням, і заслали до Казахстану. У 1954-му Тулуб звернулася до Президії Верховної Ради з проханням дозволити повернутися до Києва, але відповіді не отримала. Лише 1956 року її повністю реабілітували «за відсутністю складу злочину».

Письменниця прожила ще вісім років і, попри хвороби, продовжувала працювати, зокрема написала роман про Тараса Шевченка «В степу безкраїм за Уралом».

Померла Зінаїда Тулуб 26 вересня 1964 року в Ірпінському будинку творчості. Похована в Києві на Байковому кладовищі.