17 травня в Україні відзначають День пам’яті жертв політичних репресій

 

17 травня 2026 року в Україні відзначають День пам’яті жертв політичних репресій. Це не лише дата скорботи. Це день правди про тисячі зламаних доль, про голоси, які намагалися змусити замовкнути назавжди. У ХХ столітті тоталітарна система нищила тих, хто мислив вільно, творив українською, любив свою культуру й вірив у майбутнє України. Репресії торкнулися письменників, художників, режисерів, науковців, музикантів — цілого покоління української інтелігенції.

Особливо трагічним символом цього злочину стало явище, яке сьогодні називають «Розстріляним відродженням». У 1920–1930-х роках Україна переживала культурний підйом: з’являлися нові літературні течії, театри, мистецькі об’єднання, сміливі творчі ідеї. Та радянська влада швидко побачила у цьому загрозу. Вільна думка не вписувалася у рамки диктатури.

Одним із найвідоміших митців, який став жертвою репресій, був Микола Хвильовий — талановитий письменник і публіцист, автор гасла «Геть від Москви!». Він закликав українську культуру орієнтуватися на європейські цінності, а не на радянську ідеологію. Постійний тиск, арешти друзів і атмосфера страху довели митця до самогубства у 1933 році.

Трагічною була й доля Леся Курбаса — реформатора українського театру, засновника театру «Березіль». Його вистави випереджали час, а творчі пошуки відкривали нові горизонти мистецтва. Радянська влада звинуватила режисера у «націоналізмі». У 1937 році Курбаса розстріляли в урочищі Сандармох разом із сотнями українських діячів культури.

Серед жертв репресій був і Микола Куліш — драматург, чиї твори порушували складні суспільні теми та викривали абсурд тоталітарної системи. Його п’єси забороняли, самого письменника арештували, а згодом стратили.

Не оминула трагедія й поетів — Василь Стус став символом незламності українського духу вже в пізніші роки радянського режиму. За правозахисну діяльність, чесне слово та любов до України його неодноразово арештовували. Поет загинув у таборі в 1985 році, але його творчість пережила систему, яка намагалася її знищити.

 

Жорстоких переслідувань зазнав і Михайль Семенко — один із засновників українського футуризму. Його новаторські ідеї та мистецька сміливість стали підставою для звинувачень у «ворожій діяльності». У 1937 році поета розстріляли.

Незаконність Великого терору визнали ще за часів СРСР після смерті Сталіна, коли в роки «відлиги» провели часткову реабілітацію репресованих. Але реабілітаційні процеси 1950-1960 років мали обмежений характер. Більшість засуджених за політичними звинуваченнями не отримали повної реабілітації, а їхні права не були повністю відновлені. Тисячі імен залишаються маловідомими. Письменники, вчителі, художники, священники, музиканти — люди, які прагнули зберегти українську культуру та ідентичність, ставали «ворогами народу». Їх намагалися знищити фізично, але не змогли знищити їхніх ідей. Сьогодні їхні твори знову звучать зі сцен театрів, сторінок книжок, у шкільних класах і бібліотеках. І в цьому — перемога пам’яті над забуттям.

                              (Лесь Курбас, Микола Куліш, Валер'ян Підмогильний)

Бібліотеки відіграють важливу роль у збереженні цієї пам’яті. Через книги, виставки, тематичні заходи та живе слово ми повертаємо із забуття імена тих, хто став жертвою репресій, але залишив вагомий слід в українській культурі. Сьогодні ми маємо можливість читати твори цих авторів, відкривати для себе їхню творчість та осмислювати досвід минулого.

У День пам’яті жертв політичних репресій схиляємо голови перед усіма, хто постраждав від тоталітарного режиму. Пам’ятаючи минуле, ми утверджуємо цінність свободи, людської гідності та права народу на власну культуру й історію.