Життя нам дане матерями (День матері)

 

У другу неділю травня українці відзначають день найдорожчої для кожного з нас людини – матері.

В Україні жінка споконвіку асоціювалася з берегинею сім’ї. 

Свято матері – свято безмежної любові та пошани, родинне свято. В цей день, особливо вже дорослі діти повинні визнати, ким є для них мама, що вона зробила для них і якої пошани заслуговує.

Материнська ласка гріє все життя, її очі проводжають дітей у далекі мандри, її серце болить за найменші дитячі негаразди. Вона завжди вчить нас добра, розуму, любові.

Мама – найголовніша людина у житті кожного з нас. Вона любить нас просто зате, що ми у неї є. Багаті чи бідні, успішні чи так собі, здорові, а тим більше, коли хворі. На неї ми можемо завжди надіятись. Мама – людина, яка ніколи не підведе.

Щастя, радості, краси та довголіття бажаємо всім мамам!

Пропонуємо згадати вірші про маму Бориса Олійника та Василя Симоненка.

Олійник Б.

Пісня про матір

 

Посіяла людям

літа свої літечка житом,

Прибрала планету,

послала стежкам споришу,

Навчила дітей,

як на світі по совісті жити,

Зітхнула полегко –

і тихо пішла за межу.

– Куди ж це ви, мамо?! –

сполохано кинулись діти.

– Куди ви, бабусю? –

онуки біжать до воріт.

– Та я недалечко…

де сонце лягає спочити.

Пора мені, діти…

А ви вже без мене ростіть.

– Та як же без вас ми?..

Та що ви намислили, мамо?

– А хто нас, бабусю,

у сон поведе по казках?

– А я вам лишаю

всі райдуги із журавлями,

І срібло на травах,

і золото на колосках.

– Не треба нам райдуг,

не треба нам срібла і злота,

Аби тільки ви

нас чекали завжди край воріт!

Та ми ж переробим

усю вашу вічну роботу, –

Лишайтесь, матусю.

Навіки лишайтесь. Не йдіть.

Вона посміхнулась,

красива і сива, як доля,

Змахнула рукою – злетіли увись рушники.

«Лишайтесь щасливі», –

і стала замисленим полем,

На цілу планету,

на всі покоління й віки.

 

Лебеді материнства

 

 Симоненко В.

Мріють крилами з туману

лебеді рожеві,

Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.

 

Заглядає в шибу казка сивими очима,

Материнська добра ласка

в неї за плечима.

 

Ой біжи, біжи, досадо,

не вертай до хати,

Не пущу тебе колиску синову гойдати.

 

Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,

Опустіться, тихі зорі, синові під вії.

 

Темряву тривожили криками півні,

Танцювали лебеді в хаті на стіні.

 

Лопотіли крилами і рожевим пір'ям,

Лоскотали марево золотим сузір'ям.

 

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,

Виростуть з тобою приспані тривоги.

 

У хмільні смеркання мавки чорноброві

Ждатимуть твоєї ніжності й любові.

 

Будуть тебе кликать у сади зелені

Хлопців чорночубих диво-наречені.

 

Можеш вибирати друзів і дружину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.