Вербну неділеньку зустрічаємо

 Неділя за тиждень перед Великоднем називається «Вербною», «шутковою» або «квітною», а тиждень перед цією неділею – «вербним».

У Вербну неділю святять вербу. Зранку на Богослуження сходяться всі – старі й малі, бо «гріх не піти до церкви, як святять вербу».

Коли кінчається відправа і священик окропить гілля свяченою водою, то діти – одне поперед одного – стараються якнайшвидше дістати вербу і тут же проковтнути по кілька «котиків» –«щоб горло не боліло».

Колись господарі, повертаючись з церкви з свяченою вербою, до хати не заходили, а відразу ж садили на городі по кілька гілок, «щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток», а решту, що залишилася, несли до хати і ставили на покуті під святими образами.

Якщо, ввійшовши до хати, заставали когось, що проспав заутреню, то били такого свяченою вербою, прмовляючи:

Не я бю верба бє,

За тиждень Великдень,

Недалечко червоне яєчко!

Молоді хлопці та дівчата билися свяченою вербою ще й коло церкви, та дорогою, як додому йшли, а бючись, промовляли:

Будь великий, як верба,

А здоровий, як вода,

А багатий, як земля!





Свячена верба користується великою пошаною серед нашого народу, а ще вербі приписується магічна сила. Викидають гілля свяченої верби надвір під час граду – «щоб град зупинився».

Верба має велике значення в народній медицині. Коли хворіють люди або тварини, то знахарі варять свячену вербу разом з цілющими травами і напувають тим варивом хвору людину чи тварину – у повній надії, що «поможе».

Звичай святити вербу дуже старий, бо вже в «Ізборнику» (1073рік) згадується «Праздьникъ вьрбьны». Згадує про вербу і Данило Паломник (1095–1108), що відвідав Єрусалим і там бачив «древіе много по брегу Іорданову – превысоко, яко вербіе єсть и подобно». То були пальми, що нагадали нашому землякові рідне чернігівське «вербіє».

Серед традиційних свят в українській культурі є свято Великодня. Воно вважається найсвітлішим, найважливішим святом весни й пов’язують його з Воскресінням Христовим, яке розкриває радість перемоги Божого Сина над смертю й вічним забуттям.

В цей святковий тиждень  перед Великоднем, в бібліотеці-філії №2 ЦБ Полтавської МТГ пройшла етнографічна година: «Вербну неділеньку зустрічаємо» (в рамках проєкту «Таємниці народних свят»). Наукова співробітниця відділу етнографії Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського Катерина Штепа провела дуже цікавий пізнавальний захід для користувачів. Великодний тиждень для українців мав велике символічне значення. Пані Катерина детально розповіла як провести тиждень перед Великоднем: підготовка до Світлого дня Христового Воскресіння  починалася зі Страсного тижня. Це тиждень найсуворішого посту. Не можна не те що вживати скоромного а й, навіть, співати, танцювати. Щоправда такі заборони стосуються будь-якого з постів, але найбільше їх потрібно дотримуватись саме перед Великоднем.

Для того, щоб встигнути все і ретельно підготуватись до Великого свята, слід щодня дотримуватись певних правил.

У понеділок треба до Великодня підготувати свою оселю. У давнину в цей день господиня прибирала в хаті, обмащувала стіни, фарбувала призьбу.

У середу завершували всі господарські роботи.

Найбільше ж обрядів, дійств та прикмет припадає на Чистий четвер. Традиційно цього дня випікають паски. Найсумніший день тижня, то Страсна п'ятниця, бо саме в цей день Христос помер. У суботу йдуть приготування до Великодньої святкової трапези. Для господарок це найбільш клопітливий день, адже потрібно все приготувати.

В читальному залі увазі відвідувачів була представлена книжкова інсталяція «Вербну неділеньку зустрічаємо».

 

 








Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Кульбаба, або Диво-рослина

50 років від дня народження Андрія Кокотюхи

"Музей Грибів" у Карпатах"