Що нам відомо про Пулітцерівську премію?

 

Пулітцеровська премія  – найпрестижніша нагорода США в області літератури, журналістики, музики та театру. Заснував премію відомий американський журналіст, публіцист, видавець та борець за демократію Джозеф Пулітцер, який у своєму заповіті виділив 2 мільйони доларів на заснування відповідного фонду. Премія вручається вже 100 років – щорічно у перший понеділок травня починаючи з 1917 року.  Її розмір складає 10 тисяч доларів. У жовтні 1911 року Джозеф Пулітцер помер. Через рік після смерті Пулітцера була заснована Колумбійська Школа журналістики, а в 1917 році заснована премія, названа Пулітцерівською.

Саме Джозеф Пулітцер перший запропонував навчати журналістів в університетах. На його гроші було засновано Вищу школу журналістики при Колумбійському університеті та в університеті Місурі – найпрестижніші навчальні заклади, що випускають журналістів.

В 1917 році премія вручалась лише у двох номінаціях: журналістика та література, у 1922 році додано номінацію за кращу карикатуру. Щороку кількість номінацій збільшувалось, розширювався перелік літературних напрямів. На сьогоднішній день Пулітцерівською премією нагороджують більше ніж за 20-ма номінаціями. Пулітцерівська премія з літератури визначається в 6 номінаціях за твори, написані американськими авторами.

Цікавий також факт, що за час існування премії були роки, коли вона не присуджувалася нікому, оскільки журі не виявило жодної гідної на їх погляд роботи.

         Першим її лауреатом став американський журналіст Герберт Баярд Своп за серію матеріалів «Зсередини Німецької імперії», опублікованої в «Нью-Йорк ворлд» у жовтні 1916 року.

Премії присуджуються Колумбійським університетом у Нью-Йорку за поданням Пулітцерівського комітету, що складається з 19 експертів: п'яти видавців, шести редакторів, шести вчених, включаючи президента університету та декана факультету журналістики, одного колумніста та адміністратора премії – причому декан і адміністратор позбавлені права голосу. Члени комісії обираються на три роки і можуть переобиратися три рази.

Щороку для роботи в 20 незалежних журі призначаються 90 фахівців, які відбирають претендентів за трьома номінаціями у кожній категорії премій. Перша категорія і єдина, за яку дають золоту медаль, – це «Служіння суспільству» (Public service). Вона видається «за винятковий приклад гідного служіння суспільству».

         З 1917 року наглядова рада не раз користувалася правом, закріпленим у заповіті Пулітцера, збільшувати кількість нагород.

У 1922 році з'явився приз за найкращу карикатуру.

У 1942 році до нього додалася нагорода за найвидатнішу фотографію.

         У 1999 році Спостережна рада дозволила інтернет-репортерам брати участь у номінації «Журналістське розслідування».

З 2006 року приймався до розгляду онлайн-контент (репортажі, фотографії) паперової преси.

З 2009 року Пулітцерівську премію стали вручати журналістам як за матеріали, опубліковані в друкованих виданнях, так і за публікації в інтернеті.

         В  2009 році були представлені у вигляді онлайнових документів – 37 різних видань, що існують тільки в інтернеті.

         Престижну нагороду отримують не тільки представники великих газет на кшталт The New York Times або The Washington Post, а й журналісти маловідомих місцевих видань. Також журі щорічно вручає золоту медаль за «служіння суспільству».

Особливою нагородою з 1943 року відзначаються досягнення в галузі музики.  Якщо раніше приз завжди йшов до авторів класичної музики, то починаючи з 1997 року журі почало розглядати і популярну музику. У 1997 році приз дістався відомому джазмену Вінтону Марсалісу. У 1998 році спеціальну нагороду отримав Джордж Гершвін, а в 1999 році – Дюк Еллінгтон (обидва – посмертно, на честь свого сторіччя).

Премії присуджуються Колумбійським університетом у Нью-Йорку за поданням Пулітцерівського комітету, що складається з 19 експертів: п'яти видавців, шести редакторів, шести вчених, включаючи президента університету та декана факультету журналістики, одного колумніста та адміністратора премії – причому декан і адміністратор позбавлені права голосу. Члени комісії обираються на три роки і можуть переобиратися три рази.

Лауреатами премії стали багато знаменитих письменників, провідні публіцисти й репортери. Серед лауреатів – письменник Ептон Сінклер, історик і журналіст Артур Шлезінгер, відомий дослідник Девід Кілцер (двічі лауреат премії), фейлетоніст Арт Бухвальд, журналіст Джеймс Рестон, фотограф Нік Ют, автор однієї з найвідоміших фотографій про війну у В'єтнамі – в'єтнамської дівчинки, спаленої напалмом.

У різні роки лауреатами Пулітцерівської премії ставали  Ернест Гемінгвей («Старий і море»), Гарпер Лі («Вбити пересмішника»), Уільям Фолкнер («Притча»), Маргарет Мітчелл («Звіяні вітром»).

Тривалий час Пулітцерівська премія фінансувалася з інвестиційного фонду, створеного після смерті видавця. Однак після того, як в 1970 році справи фонду похитнулися, був створений ще один фонд, якому вдалося залучити додаткові пожертви – і відновити фінансове благополуччя премії.

2023 року стали лауреатами Пулітцерівської премії українські фотографи Євген Малолітка та Мстислав Чернов за знімки з Маріуполя. Нагороду також присуджено відеопродюсерці Василині Степаненко. У 2022 році журналісти України, які висвітлювали війну з РФ, були удостоєні спеціальної нагороди Пулітцерівської премії.