ОленаТеліга та Олег Ольжич – лицарі українського світла

 

Тож нам не було запасного обходу,

Єдине вело нас під кулі й ножі:

Чи впасти під небом достойно народу.

Чи гідність зарити в приватній межі.  

Так сказав наш поет-сучасник Борис Олійник про українських лицарів духу, до яких належать Олег Ольжич та Олена Теліга – митці, котрі не лише своїм проникливим художнім словом наближали світлу годину визволення Батьківщини, а й стали до лав борців і життям заплатили за вірність визвольним ідеям. "Держава не твориться в будучині, держава будується нині...... – заявляв Олег Ольжич. "Тяжке змагання наші душі зоре, щоб колосились зерна перемоги..." – твердила Олена Теліга.

Правду казали римляни, що поетом не можна стати, поетом треба народитися. Як на пророків, сходить на них Дух Святий, відкриваючи речі, не доступні простим смертним. Поетами з Божою ласки були Олена Теліга й Олег Ольжич – оригінальні в образах та ідеях, горді в житті і поезії.

Їм, українцям за походженням і за самоусвідомленістю, берег рідний то віддалявся, то наближався, але завжди був священним...

У нашій історії не часто зустрінеш таку людину, як Олег Ольжич (Кандиба). Суворо послідовний у своїх вчинках, відданий національній ідеї до кінця, незвичайно обдарований природою, він досяг високих злетів у різних сферах науки і громадського життя.

Олег Ольжич був справжнім патріотом, ніколи не належав до тих, що милувалися минувшиною, вважаючи саме це виявом любові до України.

Найцікавішим серед творів історичного звучання на українську тематику є "Зимовник".

Козацька тематика простежується і в поезії "На темних кладках сивої ріки", де в образах молодих матерів втілено образ України.

У патріотичній ліриці Олег Ольжич очима свого покоління він дивиться на світ в циклах віршів "Городок. 1932" та "Незнаному воякові". Навіть для нашої молоді актуальні рядки:

І бачили очі дитячі твої,

Широкі і схожі на рану,

Як люди, що знали визвольні бої,

Улесливо кланялись пану.

І слухали уші, коли вчителі

Учили, нечесно-лукаві,

Лучити гонори своєї землі

У службу ворожій державі...

І встала потворна оголена суть

Повільно зради ідеї.

Не може, не може, не може ж так буть,

Облудники і фарисеї!

Для віршів Ольжича характерний лаконізм вислову, внутрішній динамізм, нахил до поетики неокласицизму.

Наскрізним для поезії Ольжича є філософське осмислення буття ("Пророк", "Господь багатий нас благословив"). Ряду віршів ("Захочеш – і будеш", IX) притаманні захоплення героїкою боротьби, ідея жертовності в ім'я національного визволення України (цикл "Незнайомому воякові").

        

Олена Теліга мала особливий тип світогляду, в якому героїзм був найвищою чеснотою, орієнтиром, покликаним спрямувати всю енергію на національне визволення рідного народу в поєдинку між двома імперіями.

"Україну може врятувати новий тип українця", "Українська нація потребує людей, що вміють жити, творити і вмирати для своєї Батьківщини", — наголошувала поетеса у своїх статтях.

Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив,

Та там, де треба, – я тверда й сувора.

О краю мій, моїх ясних привітів

Не діставав від мене жодний ворог.

Що найперше вражає при знайомстві з поезією цієї незвичайної жінки? Щирість. Поезії Теліги наскрізь автобіографічні. Ліричний герой їх – сама поетеса, тому з повним правом можна сказати, що творчість Теліги – це її життєпис.

Наскрізна тема її творчості – протест проти байдужості, сірості, прагнення повноти життя, а ще – боротьба і героїзм, любов до рідної землі. Поезія Теліги – це поезія мужності боротьби за Україну, протесту проти міщанства і самозадоволення.

Не раз кажу: змагайся і шукай!

Вдивляйся в очі пристрастей і зречень!

"Напередодні"

Ти в тінь не йди. Тривай в пекучій грі.

В сліпуче сяйво не лякайсь дивиться.

"Усе – лише не це!

Не ці спокійні дні"

Вражає поезія "Гострі очі розкриті в морок". Читачам вона подобається якимось дивним поєднанням простоти форми і глибини думки, вмінням психологічно точно передати душевний стан ліричного героя, який втратив щось особливо важливе для нього. Можливо, назавжди. Залишився тільки спогад. І біль, який не дає заснути, загострює сприйняття. Ніч... У кімнаті морок, але перед внутрішнім зором знову і знову (ніби це було вчора!) пропливають картини минулого. Минає година... Чотири... п'ять... вічність... і сили немає терпіти цей біль. Ні! Людина повинна ставати над своїм болем, якщо вона хоче досягти чогось у житті – ось головна думка поезії. Бо

Тільки тим дана перемога,

Хто й у болі сміятись зміг!

Свідомо обравши собі тернисту й небезпечну долю боротьби в ім'я високої мети – визволення України, Олег Ольжич та Олена Теліга повернулися із забуття в безсмертя. Як реквієм звучать слова лицаря української державності:

Чорно кругом чи біло – не зупинить рух.

Може зламатись тіло, але ніколи – дух.