Старі екранізації — це ланка між минулим і сучасним.

 

Разом з шанувальниками Ранкового кінотеатру в бібліотеці-філії №2 подивились драматичний фільм режисера Василя Лапокниша «Лимерівна», та поговорили про п’єсу Панаса Мирного, що  стала в основі цієї екранізації.

Документальна цінність художнього фільму Лапокниша — це перша спроба перенести драму на екрани, а також перша екранізація твору Панаса Мирного. Фільм був створений на Київській кіностудії імені Олександра Довженка у 1954 році, у прокат вийшов вже в 1955‑му.

Було що обсудити і з читачами, адже п’єса «Лимерівна» (1883 р.) є унікальним твором української драматургії кінця XIX століття. Її оригінальність полягає в таких важливих аспектах, як психологічна глибина та побутова достовірність. Автор майстерно показує внутрішній світ героїв, їхню боротьбу між обов’язком, почуттями і громадськими нормами. На відміну від багатьох драматургів свого часу, Мирний вводить у п’єсу сильний соціальний протест і прагне не лише змалювати побут, а й показати причини людських страждань, викликаних суспільною нерівністю.

В п’єсі, як і у фільмі використовується жива народна українська мова, з діалектизмами і приказками, що додає твору автентичності.

 «Лимерівна» — це не просто побутова драма, а глибоко соціальний і психологічний твір, який порушує вічні теми любові, гідності та боротьби жінки за право на особисте щастя, і тому завжди буде актуальним. Старі екранізації — це ланка між минулим і сучасним, спосіб відчути дух епохи, побачити, як змінювалося трактування літературних образів, і зрозуміти витоки українського театру й кінематографа. Захід відбувся в рамках проєкту «Ранковий бібліотечний кінотеатр» для внутрішньо переміщених осіб.