Неділя за тиждень перед Великоднем називається «Вербною», «шутковою» або «квітною», а тиждень перед цією неділею – «вербним». У Вербну неділю святять вербу. Зранку на Богослуження сходяться всі – старі й малі, бо «гріх не піти до церкви, як святять вербу». Коли кінчається відправа і священик окропить гілля свяченою водою, то діти – одне поперед одного – стараються якнайшвидше дістати вербу і тут же проковтнути по кілька «котиків» –«щоб горло не боліло». Колись господарі, повертаючись з церкви з свяченою вербою, до хати не заходили, а відразу ж садили на городі по кілька гілок, «щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток», а решту, що залишилася, несли до хати і ставили на покуті під святими образами. Якщо, ввійшовши до хати, заставали когось, що проспав заутреню, то били такого свяченою вербою, прмовляючи: Не я б ’ ю – верба б ’ є, За тиждень Великдень, Недалечко червоне яєчко! Молоді хлопці та дівчата билися свяченою вербою ще й коло церкви, та дорогою, ...