Ретрокінозал.

«За двома́ зайця́ми» — художній комедійний фільм за мотивами комедійної п'єси Михайла Старицького.
«За двома зайцями» – екранізована п’єса одного із корифеїв українського театру Михайла Петровича Старицького. Але цей «заячий ланцюг» почався ще раніше, і почав його Іван Семенович Нечуй– Левицький, що у 1875 році написав «міщанську комедію» «На Кожум’яках». П’єса, що називається, «не пішла», а тому за неї взявся Михайло Петрович, який, додавши останній інтриги та динамічності, «вивів» «Зайців» в маси. Щоправда, тодішня назва комедії на афішах мала дещо інший вигляд: «Панська губа, та зубів нема», а вже в дужках додавали звичне нашому оку: «За двома зайцями».
Першими побачити картину мали змогу в Дарницькому клубі залізничників, де 21 грудня відбулася прем’єра. Картина, що була прототипом роботи М. Старицького, все ж мала свій власний, розроблений за два тижні Івановим, сценарій. Та й усі фрази, що у підсумку стали крилатими – теж справа рук (вірніше, голови) Віктора Михайловича.


«Віктор Іванов дуже хвилювався, чи вийде гарна картина. До цієї стрічки він ішов багато років свого життя. Цей фільм був для режисера ніби іспит, тому він надзвичайно нервував і драматизував події, навіть мікроскопічну невдачу під час зйомок. До того ж, він був надзвичайно вимогливою людиною до себе й оточуючих, часто не впевнений багато в чому, завжди у пошуку, тому йому здавалося, що ми з Борисовим — актором, виконавцем ролі Свирида Голохвастова, усе робимо не так. Якось він навіть написав заяву на ім’я директора кіностудії: «Прошу зняти з ролі Борисова та Криницину. Перший грає, як салака, а мені потрібна щука, друга — порожня пляшка чи посудина». Потім він охолонув, заспокоївся, і про заяву всі забули. Коли фільм вийшов на екрани, його всі хвалили. Ніхто не очікував такого шаленого успіху», – розповідає виконавиця ролі Проні Прокопівни Маргарита Криницина, що померла у Києві у 2005 році.
Лише через п’ятдесят два роки після випуску легендарним «Зайцям» судилося зазвучати природньо, зазвучати, власне, так, як планувалося, так, як їх виношував і задумував геніальний Віктор Михайлович Іванов.
Надворі – липень 2013. Справжня кіносенсація вибухає у Маріупольському фільмофонді, де реставратори Національного центру Олександра Довженка віднаходять українську фонограму випущеної у 1961 році в Києві комедії «За двома зайцями». «Саме у Маріуполі є «великі поклади» цікавого кіноретро. Там, наприклад, зберігалося понад п’ятдесят фільмів Одеської кіностудії, яких немає у центральному фільмофонді Києва.
А от, дивлячись українську версію, ми розуміємо, як все насправді замислював Іванов. Всі мешканці Подолу говорять чистою українською і лише «суржик» Проні, Голохвастова та Сєркових викликає саркастичний сміх та показує їхню недолугість.


Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Всесвітній день журавля

4 найпопулярніші квітки осені

«Зниклі птахи та тварини України»