четвер, 10 вересня 2015 р.

10 вересня - День українського кіно

Шедеври української класики
Щорічно у другу суботу вересня відзначається професійне свято працівників кінематографії - День українського кіно. Відзначати цю подію стало вже традицією в нашому філіалі.Так і цього року ми з задоволенням показали нашим відвідувачам кінострічку 1953 р. "Мартин Боруля" - екранізацію комедії Карпенко-Карого.
 
Видатний драматург, актор, режисер, один із основоположників українського професіонального театру, Іван Карпович Тобілевич  належить до тих славних діячів вітчизняної культури, якими пишається наш народ. Продовжуючи традиції Т. Шевченка, він відіграв велику роль у боротьбі за реалізм, народність, ідейність української літератури й театрального мистецтва.
 Івану Карповичу не судилося особисто брати участь у створенні нового мистецтва - кіно: він, як відомо, помер 1907 року; але деякі його драматичні твори стали основою ряду кінострічок. Перший раз кінематограф звернувся до спадщини Карпенка-Карого ще на зорі свого розвитку, у 1911 році, коли був зафіксований на плівку спектакль "Наймичка". Звичайно, годі й говорити про якісь "принципи" екранізації у перших творах українського кіно. Неабияке значення для відбору саме цієї п'єси для зйомок мала її надзвичайна популярність у глядачів-театралів, а отже, можна було очікувати її успіху й у кіноглядачів. До того ж сюжет "Наймички" укладався у схему "жорстокої мелодрами".  
Як не дивно, але після першої, спроби на довгих сорок років кіно забуло про високі художні зразки драм, комедій і трагедій Карпенка-Карого, хоча екранізація класичних літературних творів в українському кінематографі 20-30-х років займала визначне місце.
На початку 30-х років кіно стало звуковим - збагатилося звуком. В українському кіно цим нововведенням насамперед скористалися для екранізації опер. Але були спроби екранізацій творів класичної української літератури були.  У перші роки війни з гітлерівською Німеччиною український кінематограф спіткала доля всього радянського кіномистецтва. Протягом перших післявоєнних років в Україні було поставлено всього сім художніх фільмів, але за творами української літератури - жодного.
Ставити масштабні, складні у виробничому плані стрічки було важко. Бракувало й хороших сценаріїв. Ось тоді, в першій половині 50-х років, і почали приділяти більше уваги фільмам-спектаклям та екранізаціям. Нова зустріч кіноглядача з творами Карпенка-Карого сталася 1953 року: було знято на кіноплівку виставу Київського театру імені Франка "Мартин Боруля". Режисером фільму-спектаклю був Олесь Филимонович Швачко, один з найстаріших діячів української культури. Треба сказати, що Швачко був добре обізнаний з акторською та режисерською школами театру корифеїв, бо на власні очі бачив чимало їхніх вистав. Активно сприяв перенесенню спектаклів за творами Карпенка-Карого на плівку і Гнат Петрович Юра, теж наш земляк. До речі, постановка спектаклю в театрі імені Франка належить саме йому, він же виконав у ньому й головну роль.
Варто додати, що у фільмах "Мартин Боруля", "Сто тисяч", "Суєта" дбайливо перенесені на плівку кращі спектаклі театру імені Франка, але специфіка кінематографа при цьому враховувалася мало. І ось нині, після довгої перерви, нам цього року запропоновано ще одну, телевізійну версію "Ста тисяч" з Богданом Бенюком у головній ролі. Таким чином, можемо вже говорити про екранізацію творів класичного репертуару не тільки в минулому часі. Можливо, їх повнокровне сценічне життя тільки-тільки починається. Тим більше, що твори І. Карпенка-Карого, судячи з усього, не постаріли; є в них неминуще, і розкривається воно в тонкому та яскравому психологічному малюнку сюжету, в живих людських образах і характерах.




Немає коментарів:

Дописати коментар